Я буду сюда выкладывать написанные части книги в “ранний доступ”) Т.е. подписчики этой сети их будут получать раньше, чем все остальные)

Глава 1, у який ми розглянемо історію становлення психології та психотерапії
Якщо цікава тільки практика, то можете одразу переходити до
глави 4=)

Що таке психологія? Психотерапія? Нейропсихологія, про практичне застосування якої і є ця книжка? Щоб відповісти, а головне зрозуміти відповіді на ці запитання, потрібно зрозуміти, як ці науки формувалися і розвивалися.

Зазвичай, коли говорять про історію психотерапії, починають із Зигмунда Фрейда. І в цьому є свій резон. Однак я вважаю, що вона зародилася набагато раніше.

Ще стародавні греки (а, найімовірніше, і цивілізації до них) намагалися зрозуміти природу мислення, “розуму” та емоцій. Це зазвичай вважають початком психології (від др.-грец. ψυχή λόγος “душа” + “вчення”) - науки про душу. Та вони, в принципі, нічого не робили з цим знанням. Душа і душа - навіщо про неї думати, коли важливіше довести, що відсутність пір’я не робить курку людиною?

(виноска внизу: Великий давньогрецький філософ Платон, перед своїми учнями дав визначення людині - “Людина є тварина про дві ноги, позбавлена пір’я”.
Наступного дня до школи прийшов відомий троль Діоген Синопський і, продемонструвавши обскубану курку, заявив - “Ось вона, платонівська людина!”)

Інша справа - раннє християнство. Саме інститут сповіді я вважаю першою поширеною спробою психотерапії. Життя в стародавні часи була не казка (а про міф, що раніше ніяких депресій не було, ми поговоримо пізніше). Була безліч проблем і люди вже намагалися їх якось вирішувати.

Наприклад, якщо хтось зламав руку, було зрозуміло, що потрібно покликати травника. Логічно. Іноді після візиту навіть ставало краще. Але бувало так, що болить сильно-сильно, а синця чи дірки від стріли немає. Ніби рана десь усередині. Десь там де душа.

Дехто страждає, що третя дружина поспіль не доживає до пологів - спадкоємців немає! Один - що війна рано закінчилася і не встиг на подвиг. А інший - навпаки, не може заплющити очі, щоб не почути криків із битви. Комусь не дає спокою непристойне бажання щодо дружини вождя, а хтось обміняв відчинені ворота на вищий титул, але тепер мучить совість. Та й узагалі, несправедливість життя, його крайня недовготривалість, незрозумілість, що буде після і що було до - усе це та багато чого іншого викликало неприємні й болючі почуття, з якими абсолютно незрозуміло, що робити.

Ось люди збиралися і скигли один одному, прямо як зараз на кухні вранці. Тільки без цигарок. А потім у це скиглення вклинилися священики, які спочатку публічно, а потім (1215 рік, Четвертий Латеранський собор, якщо кому цікаво) індивідуально та конфіденційно це скиглення слухали. Люди приходили, скаржилися і запитували. А їм відповідали, що Боженька вас любить, нехай зараз і все погано, зате на небесах будуть ніштяки. Або пожертвуй грошей, прочитай молитву двадцять разів і проведи стоячи на одній нозі ніч на горищі - і твій гріх пробачать, можна буде не соромитися більше. Такі собі стародавні психодрами і гештальт-терапія.

Відверто кажучи, з погляду “хвороби душі” інститут сповіді не був надто ефективним. Та все ж, хоча б іноді ставало краще. Враховуючи, що альтернативи були бухло або рання смерть - офігенний прогрес. До речі, зараз численні наукові дослідження підтвердили, що навіть просто проговорити свої тривоги і переживання, особливо в безпечному середовищі (таємниця сповіді) - реально допомагає і сприяє психічному відновленню та навіть покращенню фізичного здоров’я. Ну а в ті дні відчуття катарсису або прилив окситоцину пояснювали святою присутністю чи дотиком ангелів. Що, до речі, багаторазово й детально описано в купі різноманітних творів та легенд того часу.
(виноска внизу: Ка́тарсис (грец. κάθαρσις - “піднесення, очищення, оздоровлення”) процес емоційної розрядки, що сприяє зменшенню або зняттю тривоги, роздратування чи переживань через їхню вербалізацію або тілесну експресію, які призводять до відчуття полегшення і кращого прийняття себе.
Окситоцин - нейропептид (речовина в мозку), що відповідає за регуляцію багатьох функцій, зокрема на почуття довіри, безпеки та задоволення. Іноді називають “нейромедіатор обіймашок”. У цій книжці ми говоритимемо про нього багато і детальніше)

Подальший розвиток інституту сповіді одночас був розвитком цієї базової “прото-терапії”. Так, звісно, основна причина змін на кшталт продажу індульгенцій - це збільшення впливу, багатств та поширення внутрішньої корупції в церкві загалом. Однак, з точки зору психіки окремої людини - це був не просто захист від покарання за деякі гріхи, це ще й зовнішнє джерело моральної підтримки. Хоч би як було погано людині, хоч би як вона сумнівалася, переживала, звинувачувала себе чи інших, - все одно поруч була постать авторитету, яка (за гроші, звісно ж) скаже і навіть переконливо доведе, що все одно хороша, що її люблять, цінують і пустять до раю. Інтереси церкви, ціни за індульгенції та розміри пожертв означали значне класове розшарування. Проте в людей, які мали до цього доступ, психіка була значно міцнішою та захищенішою.

Розумієте, є безліч досліджень і просто історій, які розглядають релігію (саме релігію, а не віру! Є різниця), як вона поширюється і захоплює нові території та сфери впливу. І звісно ж політичні, військові, економічні чинники тут є. Так само, як і страх перед покаранням, загробним життям і небуттям. А ще й конкурентна перевага. Люди під таким собі захистом церкви були дещо щасливішими, менше схильні до сумнівів, тривожності, депресій і страху, ніж представники інших релігій. Ти почуваєшся марним і життя безглуздим? У Бога є для тебе призначення і тобі зараз його розкажуть. Боїшся смерті? У раю буде набагато краще, ніж тут. Страждаєш від несправедливості та чужої влади? Такий божий порядок, треба терпіти, і тобі воздасться. Мучать спогади про речі, які довелося робити? Усе на славу Бога, його шляхи несповідимі, і він все одно тебе любить. У сучасному світі наявність корпоративного психолога помітно підвищує продуктивність команди. Бізнесмени, які мають доступ до особистого і хорошого психотерапевта - зазвичай досягають більшого і вигорають рідше. Римо-католицька церква в середні віки виконувала схожу функцію. Звичайно ж, сучасна психотерапія набагато, дуже набагато ефективніша і може допомогти з набагато більшою кількістю різних проблем і травм. Це точнісінько як із медициною тіла - припікання вогнем, п’явки та ртуть - жахливі відносно сучасних методів лікування, вони небезпечні й часто можуть призвести до ускладнень і навіть смерті, втім все ж краще, набагато краще, ніж нічого! І помітно підвищували шанси на виживання. Так і сповідь, з погляду захисту психіки, допомагає рідше й слабкіше за сучасні практики, і могла зробити навіть гірше, скажімо, підтримкою самодеструктивних поривів (наприклад, мучеництво або аскеза), але все ж таки інколи допомагала також, і була в цьому плані ефективнішою за таубу, відую та пунью, які, зі свого боку, однаково кращі від жертовних практик у політеїстичних релігіях, а тим паче - ніж узагалі нічого.

(виноска внизу: Тауба - молитва про прощення гріхів в ісламі. Відуй - аналог сповіді в іудаїзмі. Пунья - поняття з індуїзму і буддизму, це накопичені благі заслуги або витерпіті тяготи, які переносяться в інші життя при переродженні у вигляді земних благ, здоров’я і мудрості)

Найважливіше, що нам потрібно витягти з цього, - що вже сотні років тому люди розуміли, що, крім хвороби тіла, є хвороби “душі” і, із перемінним успіхом, намагалися щось із ними зробити.

З іншого боку від західної цивілізації, східний світ мав трохи інший підхід до психотерапії. Багато стародавніх вчених, як-от Абу Бакр Мухаммад ар-Разі, Абу Зайд аль-Балхі чи Ібн Сіна, у своїх працях не лише порушували філософські питання душі, настрою, розуму, а так само їхні проблеми на кшталт депресій чи безсоння, а й шукали їхні суто фізіологічні причини. Вважалося, що більшість проблем психіки пов’язані з дисбалансом чотирьох темпераментів “akhlaṭ” (اخلاط). Кров, флегма, жовта і чорна жовчі. І змінити їхній баланс на “правильний” можна було не тільки за допомогою трав, кровопускання і дієти, а й, наприклад, завдяки фізичній активності, музиці або розмовам.

Наступний великий крок був тільки наприкінці 18 століття, коли Франц Месмер почав практику з лікування психіки, використовуючи “тваринний магнетизм” і занурення пацієнтів у транс. Тоді як практично всі попередники шукали зцілення через очищення душі або через фізіологічні впливи, Месмер дійшов висновку, що багато психологічних захворювань спричинені несвідомими конфліктами і травмами. Він вважав, що якщо пацієнт зможе усвідомити і проговорити ці несвідомі проблеми - це сприятиме зціленню. Що, в принципі, вже підтверджується сучасною наукою. На жаль, його віра в “магнетизм” і агресивна реакція на критику (а також цілком об’єктивні випадки шахрайства) завадили цій ідеї розвиватися. Що насправді дуже важливий момент, до якого ми повертатимемося, коли говоритимемо про проблеми вже сучасної психології.

Коли говорять про історію психотерапії, зазвичай її починають із Зигмунда Фрейда. І в цьому є резон. (так-так, я вже писав це на самому початку))) ) Критики його робіт зокрема і психології/психотерапії взагалі, що його сучасники, що наші - цілком справедливо вказують, що він не тільки був сексистом і гомофобом, а й що його моральні погляди та особистісний досвід мали більший вплив на його теорії, ніж наукові спостереження. Проте це не має жодного значення. Головне, що Фрейд приніс у психотерапію - це друга частина слова психоаналіз. Аналіз. Аналіз клієнта, його травм, проблем, комплексів і подальша їх інтерпретація. А звідси вже - мотиви його дій, бажань, переживань. І вже через це розуміння - лікування і допомога. Цей, принципово новий підхід, немов відкрив кран нових теорій і методологій. Деякі з них були кращими, інші… кхм)))) Ті з них, які пройшли перевірку часом і отримали достатнє обґрунтування, - вельми успішно використовуються і зараз.

І все ж, хоча вчені регулярно намагалися пов’язати зміни психіки з фізіологією - наприклад, вимірюючи циркулем форму черепа або вишукуючи особливі “ефірні струми”, що відповідають за емоції, - реального повторюваного результату вдалося домогтися тільки за допомогою лоботомії. І це був такий результат, що краще б не було ніякого( ганебна сторінка нашої історії((((

Але тут прийшли біологи, і вже зі свого боку спробували прив’язати наявні фізіологічні реакції - до більш-менш доведених психологічних практик. Так з’явився біхевіоризм. Джон Б.Вотсон (1913, Psychology as the Behaviorist Views It), закликав відкинути й ігнорувати все те, що не маємо змогу спостерігати або перевірити експериментально. Певна логіка в цьому є, так. На жаль, рівень науки того часу означав, що залишилося не дуже-то й багато чого. Наприклад рефлекси. Саме вони, з точки зору біхевіористів, складали нашу психіку, мислення і поведінку. Думки, почуття, переживання - все це реакції на зовнішні подразники нашого світу. Психічні проблеми та розлади - результат неправильного навчання реакцій на ці подразники.
Якщо чесно, я не люблю це вчення. Здебільшого тому, що з якогось переляку його ДО СІХ ПОРІВ використовують у корпоративній культурі або рекламі. Основним недоліком підходу було в ігноруванні всього, що не вкладалося в систему. Наприклад, така дрібниця як свобода волі. У результаті методологія найкраще працювала або з об’єктами, які мають відносно мало “внутрішнього” і які й так вчаться в оточення - тварини, діти; або з тими, кого примусово до цього рівня опускали - скажімо, в армії, де буває життєво необхідно для всіх, щоб солдат виконував команду, а не самостійно думав, що робити. (знаєте ці жарти про підмітання плацу ломом, кругле нести - квадратне котити, і розганяти радіохвилі віником? Це і є дресирування, в якому людину карають за спроби самостійного мислення або навіть оцінки, тим самим роблячи її контрольованою в набагато більшому обсязі через зовнішні вказівки. Порівняйте це з безглуздими діями для стажистів у деяких компаніях і нагороду значками за “правильні” реакції). Проте, це був максимально науковий підхід для того часу, який зробив величезний внесок у розвиток психології взагалі та психотерапії зокрема.
Із біхевіоризму виросли КПТ і НЛП. Ну, знаєте як кажуть, одна дитина вийшла, а друга…
Когнітивно-Поведінкова Терапія КПТ - була далеко не першою спробою об’єднати психологію і фізіологію. Але першою дійсно успішною. Ми на той момент уже накопичили достатньо знань і досвіду, щоб зрозуміти таку очевидну для нас зараз (але не тоді!) істину, що когнітивні процеси - роздуми, навчання, досвід і переконання - впливають на наші емоційні та поведінкові патерни. А навколишнє середовище, наша поведінка та емоційні реакції - на наші думки та почуття. І змінюючи одне – дає змогу змінити й інше. Як перша справді серйозна наукова школа психотерапії - за останні 70 років КПТ обросла серйозною доказовою базою і розвинулася в, мабуть, найпоширенішу й основну методологію сучасної психотерапії.

З іншого боку, нейролінгвістичне програмування НЛП - узяло акцент на зв’язок поведінки, мови, жестів і установок - із внутрішнім станом і мисленням. І навіть більшою мірою пояснює мислення рефлексами на зовнішній світ, ніж біхевіоризм. На жаль, коли основні постулати цієї теорії було спростовано або, як мінімум, не підтверджено науково - прихильники НЛП пішли фактично в езотеричні вчення. Загалом, там зараз вважається, якщо скопіювати поведінку, мовлення і жести певної людини - ти станеш думати і відчувати себе як ця людина. Ну або якщо говорити і поводитися певним чином з іншими - то можна контролювати, як ці інші будуть на це реагувати. Так, я недолюблюю цей підхід теж, як ви здогадалися?))) Насправді, до самого НЛП у мене претензій практично немає, деякі окремі елементи там навіть цілком робочі. Інша справа люди, які цього і цього вчать… але про це іншим разом.

У принципі, це все щодо історії. Ну а перш, ніж ми перейдемо до сучасного стану психотерапії і конкретно до нейропсихології, спочатку….