Якщо попросити ЛЛМку (AI) вибрати число від 1 до 30, вона вибере… 17. Спробуйте самі))
Насправді це досить очевидна пастка, коли починаєш над цим замислюватися. Вона не може вибрати 1, 2, 29, 30 - бо ці числа занадто близько до краю. 15–16 - середина. Парні числа статистично рідше обираються, ніж непарні. Числа, що закінчуються на 0 і 5, - теж виглядають недостатньо природними, як і 11 та 22.
Залишаються 3, 7, 9, 13, 17, 19, 21, 23, 27. З них 3, 7, 21 - вважаються “щасливими”, 13 - навпаки, і тому частими, тож теж відпадають.
Залишаються 9, 17, 19, 23, 27.
З них прості - 17, 19, 23.
17 найближче до середини з тих, що залишилися. 19 психологічно (так-так, це стосується й ЛЛМ-ок теж) дуже пов’язане з 20 - лише на один менше, ніж “другий десяток”.
Тому з решти трьох чисел пріоритети такі: 17, 23, 19.
І якщо попросити вибрати ще раз - майже завжди буде 23.
Тобто, намагаючись зробити “людський” вибір, ЛЛМка стає максимально передбачуваною. Особливо цікаво, що люди точно так само (ну, трохи складніше) роблять передбачувані “випадкові” вибори.
У нас, щоправда, рандомайзерів у голові трохи більше - людина може знати саме цей фокус, мати змінений стан здоров’я чи настрою, або мати в пам’яті відносно недавній “аналогічний” вибір, який позначається на цьому виборі.
Ось, наприклад: якщо попросити людину вибрати “право-ліво” кілька разів поспіль, більшість обирає двічі поспіль одну сторону, а на третій раз - іншу, тому що патерн RRR(LLL) здається неприродним.
Камінь-ножиці–папір. Перший хід людини теж не зовсім випадковий: новачки часто починають із каменю. Після виграшу люди схильні повторювати попередню дію, після програшу - змінювати її. Тому проти людини можна грати краще, ніж за випадковою стратегією, якщо вловлювати її серійні залежності.
“Назви будь-яку карту з колоди”. Вибір дуже нерівномірний. Туз пік, дама черв, різні сімки та інші культурно помітні карти виникають значно частіше за умовну четвірку треф.
“Постав крапку у випадковому місці прямокутника”. Люди зазвичай не використовують площу рівномірно: уникають країв і кутів, але водночас часто уникають і точного центру, бо він здається надто очевидним. У підсумку виникає кільце підвищеної щільності десь навколо центральної області. Це майже геометрична версія того 17.
Причина в тому, що у нас працюють два протилежні упередження одночасно.
Перший - salience/accessibility: мозок пропонує найбільш доступний варіант. Другий - anti-salience: “ні, це занадто очевидно, виберу щось менш очевидне”.
І саме другий часто робить людей ще більш передбачуваними, тому що всі приблизно однаково уявляють, що є “занадто очевидним”