Пост написано людиною, відредаговано ШІ

Дивлюся “Obsession 2026”. Я не очікував багато чого, а феміністични та антифеміністични відгукиподавали фільм як типову фантазію про зґвалтування або про те, які огидні сучасні чоловіки, але коли почав перегляд, виявив, що фільм кращий, персонажі глибші, а тема розкрита.

(далі спойлери)

Наприклад, головний герой - його навіть з великим натягом не можна назвати доброю людиною, і критики, які називають його інцелом та ґвалтівником, абсолютно мають рацію. Однак, хоча він не зовсім усвідомлює свою поведінку, на початку фільму він НАМАГАЄТЬСЯ стати кращим, його “тренувальне” зізнання виглядає абсолютно щирим, а вибір подарунка та пошук порад показують, що він хоче дізнатися, що саме подобається Ніккі, і хоче саме залицятися, а не просто “завоювати” її. Однак його друзі активно саботують цей процес, оскільки в інцел-культурі спроба адекватного ставлення до жінок висміюється й карається. Це, звісно, не є виправданням, але показує, що він не монстр сам по собі лише тому, що чоловік, а продукт вельми огидної культури, в якій він сам - жертва (бо його друзі мають власний інтерес у саботажі його стосунків та спроб їх розвитку).
Іан, який розповідає, що герою не слід бути м’ямлей, що його спроба зізнання (кринж) викличе в неї лише блювоту і не треба їй нічого дарувати, а треба бути ЧОЛОВІКОМ - насправді сам має епізодичні сексуальні стосунки з Ніккі і, судячи з усього, хотів би перетворити їх на повноцінні стосунки, але вона в цьому не зацікавлена. А Сара, яка розповідає, що Ніккі його “френдзонить” і бачить не як чоловіка, а як молодшого брата - сама відчуває почуття до героя. Тобто у них мотив навіть не типове “відро крабів”, а цілком собі егоїстичний і конкретний.

Тобто Сара завдає герою рану “ти не сприймаєшся як чоловік”, а Іан - ліки “будь альфой, а не м’якотілим”. Що й підштовхує його в підсумку до того, що фактично є магічним зґвалтуванням. Тобто фільм показує одночасно реальність травми, яку отримує герой (він дійсно травмований), і те, що її джерело не має жодного стосунку до реальності, бо сама Ніккі якраз явно почувається цілком комфортно поруч із ним, сама ініціює спілкування і, на відміну від типової “френдзонниці”, навіть сама намагається прояснити їхні стосунки та його бажання. Травму завдає йому не жінка, яку він прагне завоювати, а його “друзі”. Фактично, все, що йому було б потрібно для успіху, - це перестати слухати своє оточення, а почати слухати об’єкт своєї симпатії. Але він цього не зміг.

І далі фільм доводить симетрію до кінця.
За травму героя, яку йому завдало його оточення, карають… Ніккі. Єдину, хто взагалі у цьому не брала участі.

Її карають за поведінку її симулякра, написаного Сарою та Іаном, - насильство дістається живому тілу вигаданого персонажа.

Суб’єктність Ніккі вкрадена двічі: спочатку інтерпретаційно, коли за неї пояснюють, чого вона “насправді” хоче і як “насправді” його бачить; потім магічно-сексуально, коли її бажання підміняється бажанням героя. Це узагальнюється далеко за межі сюжету: значна частина гендерного насильства влаштована саме як розправа над конкретною жінкою за дії конструкту “ЖІНКИ”, сформованого дискурсивним середовищем чоловіка. Фільм лише літералізує це за допомогою магії.