Аналізуючи поведінку путіна, деякі люди щиро не розуміють, чому ця війна досі триває. Якби на місці путіна був хоч трохи адекватніший персонаж, нехай навіть диктатор, - він би вже давно припинив цю війну. Скажімо, восени 22-го. Або після заколоту Пригожина, який явно показав, наскільки народ готовий до порятунку царя-батюшки від рук вбивць і бунтівників. Або після пропозицій Трампа - які на той момент з лишком перекривали будь-які, навіть найоптимістичніші оцінки виходу з цього конфлікту.
Однак усе це актуально лише за умови, що путін був би хоча б трохи адекватнішим.
На жаль, цю війну “закінчити” було й є абсолютно неможливо. Або навіть “не розпочати”.
Спочатку кремль опинився заручником власних нескінченних погроз. Вони стільки разів замахувалися й погрожували, що, в принципі, майже всі вже почали підозрювати, що росія здатна лише гавкати, а не кусати. Ці погрози перестали лякати й спонукати до дій. Це як гопник на чолі своїх дружків підходить і запитує: “ты что тут, сильно дерзкий, страх потерял, да?” І йому відповідають: “Так”. Він не може після цього просто запитати, котра година і піти. Він назавжди втратить свій авторитет. Залишається тільки битися. Інакше він сам собі зізнається, що він лошара і петух. Між іншим, це ГАНЬБНІШЕ, ніж почати битися й отримати по голові.
Коли ж почалася активна війна, навіть коли стало стрімко прояснюватися, що тут більше отримують по голові, ніж здобувають трофеїв - просто взяти й піти було неможливо. Це вже менталітет не стільки гопника, скільки азартного гравця. Sunk cost fallacy - їм здавалося, що в разі перемоги - можна було б задіяти політику й почати торгуватися за зняття санкцій і водночас за рахунок нашої економіки повернути всі витрати та ще й у виграші залишитися . Навіть зараз, коли жодна, навіть найповніша перемога не компенсує ВСІХ втрат, все одно можна ризикнути й витратити ще ТРОХИ, щоб повернути БАГАТО з втраченого.
Я займався психологією грального бізнесу і дуже добре знаю, що гравець у момент гри СПЕЦІАЛЬНО не замислюється над тим, скільки він уже витратив, скільки залишилося грошей у гаманці й скільки зараз часу. Він боїться цих думок і відганяє їх від себе. Це навіть не невміння рахувати, це напівусвідомлена відмова від цього підрахунку.
Світові політики та експерти кажуть про те, що для виходу з війни путіну треба “зберегти обличчя” і отримати хоча б трохи, щоб можна було б продати своїм як “перемогу”. Це не так. Що робить азартний гравець із залежністю в казино?
Чим більше він програє, тим більше сподівається відігратися, він починає переконувати себе, що ось-ось і автомат “дозріє” на джекпот. Ну або що не можна йти з таким мінусом - всього одна вдала ставка трохи вирівняє баланс, і тоді він піде додому. Але якщо все-таки виграє, то що?
“О! Карта пішла! Мені щастить! Настав час відігратися й навіть вийти в плюс!”.
Так само й путін: щоразу, коли йому дозволяють зберегти те саме “обличчя” або навіть коли Трамп пропонував, практично, левову частку їхніх власних вимог - путін бачить це не як вдалий момент, а як “слабкість” і “О! Вони нарешті почали здаватися! Саме час тиснути до повної перемоги!”…
І окремо Пригожин. Це була не демонстрація зацікавленості чи бажання врятувати царя-батюшку (нульова), це була демонстрація того, що його самого бояться і поважають досі більше, ніж ненавидять. Пригожин підійшов до самого порогу… й склав зброю, вибачаючись. А потім його літак розбився, ніхто не вижив. Цілком собі успіх.
Головна проблема оцінки путіна та його дій - це спроба знайти логіку й раціональність там, де їх немає. Там азарт, страх, момент, імідж, репутація… і ПРИНЦИПОВА ВІДМОВА ВІД ОЦІНКИ, СКІЛЬКИ ЦЕ ВСЕ КОШТУЄ. Як залежний гравець може вийти з казино? Тільки коли він залишиться без останнього гроша і йому відмовлять у кредиті. Ну або охорона виведе силою.
Усе.
Інших варіантів немає.