Давайте я розповім вам про свій інсульт. Це не пост про “поскаржитися” або “бережіть себе”, а інформація про те, як працює наш мозок.
Річ у тому, що я, як нейропсихолог, мав унікальну можливість (був би радий, якби не мав) спостерігати від першої особи, як саме впливає пошкодження “заліза” нашого мозку, на “софт” - характер, думки, поведінку. Схильність до самоаналізу і самоспостереження, і специфічний набір знань дали можливість зрозуміти, а потім розповісти про цю кореляцію, а також спостерігати наочні приклади нейропластичності.
Важлива ремарка - це мій особистий досвід, який може відрізнятися від досвіду інших людей, навіть зі схожими стартовими умовами.

Все почалося з нападу болю. Біль був різким, ніби щось відрізали, і незвичайним. Не пам’ятаю чому, але я припустив можливість інсульту і почав самотест - алфавіт, скоромовки, міміка, рівновага. Помітив помітне і прогресуюче оніміння і втрату чутливості однієї сторони обличчя. Викликали швидку і поїхали в лікарню. Цікаво, але я абсолютно не відчував страху. Ситуація мене дещо розважала, засмучувала, але не лякала. Це був один із симптомів, що усвідомив лише значно пізніше. Страх тимчасово відключився. Тобто я міг враховувати наслідки своїх дій і свої перспективи, але це не викликало ні значущого, ні негативного емоційного відгуку. Не “я можливо помру. Ну ок” - безстрашність, як це зазвичай описують, а скоріше “Можливо помру або залишуся інвалідом, що буде на сніданок, на машині швидкої є трохи бруду” - тобто ця інформація не була важливою або взагалі не заслуговувала на увагу. Як колір одягу на перехожих на вулиці.
Коли я сідав у швидку, їхав і вийшов у лікарню - почав втрачати рівновагу. Але тут банально, відчуття схоже на сп’яніння або сильну втому. Ноги підкошуються, стояти рівно складно, м’язи не завжди тримають.
А ось потім почалося найцікавіше - проблеми з мовленням. У мене була пошкоджена острівкова частка мозку (lobus insularis), яка, серед іншого, бере участь у мовних мережах. Так розумію, це була серія епізодів, які поступово погіршували ситуацію. Перший етап почався приблизно в лікарні. Коли я чув чужу мову - розумів, що мені говорять, міг відрізнити російську, англійську та португальську (перші дві вільно, португальську я тоді знав лише окремі слова і фрази. Але я їх вловлював і розумів). Але я НЕ МІГ СКАЗАТИ вголос. Або навіть сформулювати речення в голові. Відчуття дуже схоже на спробу бігти уві сні. Це не оніміння, проблема моторики, або щось подібне, а дивне “не розумію чому, але абсолютно не можу”. На відміну від, наприклад, анестезії у стоматолога, проблема була не у виконанні сигналів з мозку, а в тому, що сам цей сигнал не просто не надходив, а навіть не створювався. Мене це тоді розважало, начебто навіть сміявся кілька разів (знову ж таки, симптом). Через деякий час ситуація погіршилася. Я тоді читав і листувався в чаті і виявив дві проблеми. Перша - погана координація, було дуже важко потрапити в потрібну ділянку екрану (переключився на режим спеціальних можливостей, з сильним збільшенням області і елементів). Це ось якраз схоже на оніміння. Наприклад, коли пальці сильно замерзли і не слухаються, а також не дають зворотного відгуку (я не відчував, коли торкався екрану, а коли ні, необхідно було перевіряти візуально). Тобто в даному випадку сигнал з мозку надходив, але або спотворювався, або підсумкові системи не могли його повноцінно виконати. Острівцева частка  так само працює з координацією руху рук і деякими видами сенсорної активності та відчуттям їх положення в просторі.
Друга проблема - запам’ятовування мови. Я міг нормально читати повідомлення російською, українською та англійською мовами (можливо й іншими, але мені надсилали тільки цими), але не міг писати! Це вкрай цікаво, тому що я міг бачити окремі літери на клавіатурі або в слові, але не міг зрозуміти, як саме і в якій послідовності їх ставити, щоб вийшов сенс. Більше того. Мені спало на думку копіювати повідомлення як зміст - пересилати в інший чат (ця частина пройшла без проблем) або копіювати частину повідомлення. Наприклад, якщо мені пишуть “коли стався інсульт? Чи потрібні гроші?”, то можна скопіювати слова, крім першого (перше слово - це питання) з першої частини, і буде твердження, яке можна надсилати в інший чат. А скопіювати останнє слово - буде проханням про допомогу (гроші були ДУЖЕ потрібні). Але з виконанням цього простого плану виявилися нюанси. Це було АДСКИ складно. Я міг читати фразу, розуміти її, бачити слова, але як тільки відводив погляд на інше вікно - все, крім самого сенсу, з пам’яті вилітало. Як намагаєшся згадати сон, навіть ще гірше. Навіть запам’ятати яке за рахунком слово копіювати (і навіть зрозуміти і порахувати це!) було неймовірно складно, але все ж можливо. Я буквально відстовбурчував пальці, щоб запам’ятати це. При пошкодженні острівцевої долі  різні форми афазії є частим явищем. У даному випадку, очевидь, що мозок не міг подати сигнал на мовленнєву функцію, а прийом цього сигналу не фіксувався в короткочасній пам’яті. З іншого боку, адаптація цього сигналу в оперативній пам’яті - тобто розуміння і розпізнавання сенсу в той момент, коли дивлюся на повідомлення - йшла в інші системи мозку і проходила без помітних спотворень. Мені пощастило, що у мене збереглося розуміння. У багатьох аналогічних ситуаціях буває таке, що людина перестає розуміти мову взагалі. Так само буває і навпаки - коли мозок подає сигнал на мову, але не може перетворити її на сенс. Тоді людина говорить і їй здається, що вона говорить усвідомлено, але для оточуючих це набір хаотичних слів або звуків.
Після цього було деяке тимчасове поліпшення, а потім знову стало гірше.
Я втратив можливість думати словами. Ви ніколи не цікавилися, як думають ті, хто ніколи не чув мовлення? Чи є у них внутрішній діалог, і якщо так, то який? Я тепер це знаю. У мене включилися страх і бажання. Мені було страшно і хотілося, щоб близька людина була поруч (її не пустили). І я дуже добре пам’ятаю, як намагався сформулювати ці бажання і як я спостерігав за цим формулюванням. Я не міг скласти слова в голові, але міг уявляти образи. Це десь схоже на ієрогліфи. У голові спалахує сенс, розуміння, образ. Я знаю, що це, я це усвідомлюю, але не можу сформулювати або озвучити навіть подумки. Замість цього уявляю інший образ - ставлення або дію. Бажання. Потім інший образ - висновок. Суб’єктивно у мене пішло хвилину або дві, щоб звикнути до цієї системи мислення (можливо, я витрачав сили на самоспостереження), але потім швидкість мислення стала порівнянна зі звичайною. Трохи повільніше - але можливо просто через втому. Крім того, ось цей внутрішній діалог образами - він був менш конкретний, ніж словами. Більш загальні бажання, самообіцянки, наміри і роздуми. Це, напевно, ближче до того, як думають, наприклад, коти. Скажімо, я був голодний і хотів солодкого. У голові виник образ торта. Але це не був конкретний торт або його смак, це скоріше загальне відчуття, яке відчуваєш, коли їси, і розуміння “ХОЧУ”. Я не зміг би сказати навіть самому собі, що я хочу саме солодке, а не, скажімо, бутерброд. Але знаю, що якби бутерброд був - він би не повністю перекрив це “ХОЧУ”.

Я все ще міг чути мову і розуміти, що від мене хочуть, але це було розуміння сенсу, а не слів. Складно пояснити, але це схоже на телепатію з фільмів. Лікар: “Бвуза нуга, хіро сілеменнилдод! Вехершензи, длфылдын” Я: закатую рукав і подаю руку, щоб взяти кров. Однак я не знаю, чи я розумів сенс слів, не розпізнаючи їх, чи розумів контекст, інтонацію, логіку ситуації і мову тіла (знову ж таки, як нейропсихолог і психотерапевт, я в цьому був досить хороший)

Це був найгірший момент.
Я так розумію, що це був ішемічний інсульт в районі острівкової долі, що призвів внаслідок до її загибелі. Так само тимчасове пошкодження/втрата кровопостачання прилеглих до неї областей, які потім відновилися в різному ступені. Крім того, частину функціоналу взяли на себе інші частини мозку або навчилися виконувати схожі функції іншим чином. Наприклад, я досі говорю лише читаючи. Тобто, щоб сказати фразу, я уявляю себе її текстом і зачитую її. Але це вже йде на автоматі і вимагає лише низьких витрат сил і зовні помітно лише коли я втомлююся (втім, втомлююся від розмов я дуже швидко, можливо це пов’язано).
У якийсь момент я заснув або втратив свідомість (я був дуже виснажений роботою ще ДО інсульту, зі значним боргом недосипання). Коли прийшов до тями, мені дали сильні заспокійливі (це була жахлива помилка, але про це іншим разом) і наступні кілька днів пам’ятаю дуже смутно. Потім стан поступово стабілізувався і повільно-повільно відновлювався до певної межі.

Що зараз (виключно в контексті нейропсихології, я не буду вас обтяжувати складнощами життя інваліда):

Відчуття тіла в просторі перестало бути достовірним і взагалі непостійним. Тобто складно зрозуміти, наприклад, в якій позі я сплю, без аналізу відчуттів тиску від ліжка і ковдри або банально не подивившись. У мене немає значних проблем з координацією, але тільки за умови, що я бачу своє тіло та інші предмети - мозок перебудувався і компенсував брак вестибулярної сенсорики - зорової.
Як писав вище - щоб говорити, мені потрібно читати. І ця навичка дійшла до автоматизму - тобто мозок проклав “об’їзний шлях” через зорову кору, щоб запустити мовний центр.

Повністю відрізало знання мов, які я просто знав - ніби й не вивчав ніколи. Але залишилися/повернулися ті, якими володів вільно - українська, англійська, російська. Мабуть, вони або “зберігалися” в іншій області, або, що ймовірніше, рівень автоматизації мислення цих мов був досить високим, щоб будь-які втрати в окремих провідних системах могли бути компенсовані іншими. Але теж не без нюансів. Наприклад, в один момент, місяці три після інсульту мені стало простіше і швидше думати англійською мовою, тобто якийсь час саме на ній відбувався внутрішній діалог (це нормалізувалося приблизно через півроку зверху і зараз я можу вести внутрішній діалог будь-якою з трьох мов, залежно від контексту того, про що думаю; з російською - як варіантом за замовчуванням)
Стала сильно гіршою пам’ять. Особливо цікаво з палацом пам’яті (все інше - просто і банально, як звичайна забудькуватість). Мій палац пам’яті - це була аптека навпроти мого будинку (не питайте чому)))))))
), в якій був нескінченний коридор з люмінесцентними лампами і окремими дверима, в кожній з яких були стелажі, на яких вже зберігалися як речі (наприклад, сувій із записаними паролями або прочитані книги), так і більш складні спогади та образи. Наприклад, на поличці могла лежати стежка, пройшовши по якій виходиш до пляжу, і дерева по дорозі до нього - несуть фотографії з людьми і моє ставлення до них і спільний досвід (once again - не питайте, чому так)))))) ). Раніше я міг зайти в ці кімнати, взяти предмет, і він ніби “розкривався” в щось, що можна прочитати/подивитися, або образ, який можна прожити. Зараз там - буквально мерехтливі і не завжди працюючі лампи (психосоматичний образ?), полиці валяються в повалку, а найголовніше, коли я бачу якийсь предмет і намагаюся його взяти - я намагаюся ЗГАДАТИ І ПРИДУМАТИ, як він буде себе поводити, а не спостерігав за його “розкриттям”, як це було раніше. Факт у тому, що сама інформація, швидше за все, ціла, але мій доступ до неї втрачено. (якщо хочете більше інформації про палац пам’яті і як його будувати - пишіть це в коментарях)

У підсумку, я на практичному прикладі переконався в тому, що знав до цього лише теоретично. Про те, що наша психіка і фізіологія єдині; що зміна в нейрофізіології змінює особистість, характер, реакції; а наша особистість, бажання, прагнення і досвід, через нейропластичність, змінюють наш мозок.

Питання, яке хвилює багатьох, чи є якась “душа” або якась “програма”, яка працює на нашій біологічній системі, або ж ми лише хитра система нейронних зв’язків, які повністю підпорядковані законам біології - не має сенсу і хибно поставлене взагалі.

Наша душа і характер невіддільні від біології, як прекрасна картина невіддільна від фарб, які використовував художник.

Нагадую, що якщо вам подобається, що і як я пишу, не забувайте зробити репост і підписатися.
Також, підтримати автора можна тут:
💳 Картка: 4441 1110 2551 8519
❤️ Patreon: www.patreon . com/NeuroPsy (без пробілів)