Ну и, пожалуй, мой маленький подарок для этой новой сети. Так сказать, от моего проекта - вашему.

Вступление к моей книжке

Вступ: “Рефакторинг свідомості” або нейропсихология соціальних навичок)

Рефакторинг (англ. refactoring) або перепроєктування коду - це термін зі світу IT, процес зміни внутрішньої структури програми, що не зачіпає її зовнішньої поведінки, з метою поліпшення її розуміння та полегшення супроводу.
Який стосунок це слово має до нейропсихології?
Нейропсихологія розглядає нашу особистість, наш характер, наше “я” - не лише як відокремлену самість, а як нерозривний зв’язок між свідомістю, вивченими патернами та алгоритмами дій, та фізіологічною будовою нашого мозку.
Однак ця сутність, це наше “я” - воно вельми глючне. Ми лінуємося, прокрастинуємо, вигораємо. Вступаємо в аб’юзивні стосунки, повторюємо рішення і вчинки, які не хотіли б повторювати. Час від часу ми мало не кричимо на себе: “Ну чому, **&$!, ти такий?!”.І це ще не згадавши всілякі «приховані баги», які ми взагалі не усвідомлюємо, на кшталт хибних спогадів і когнітивних викривлень. Мета цієї книжки - допомогти не тільки зрозуміти чому так відбувається, а й як виправити багато з цих проблем.
Звідки ці “глюки” взагалі беруться?
Уявіть собі, що дитині - майбутньому програмісту батьки подарували її перший комп’ютер - материнська плата, процесор, пам’ять і все інше. Вона геніальна дитина - і сама все зібрала правильно! Цей комп’ютер слабенький і застарілий, на ньому не те, що грати - навіть сучасна операційка не запуститься, але можна писати і запускати скрипти. Дитина пише свою першу програму - “Hello, world”.
Або це майбутній інженер і збирає свою першу машинку - зі шматка картону, з паперовими колесами.
Саме так наше тіло створює мозок у самому початку нашого життя, а мозок все створює свідомість.
У міру дорослішання, дитина покращує свою програму: додає нові функції, розширює можливості.
“Натисніть 1, щоб вивести ‘Hello, world’; натисніть 2, щоб скласти два і два; натисніть 3, щоб…”.
До машинки приклеюється сірникова коробка - салон, малюються маркером фари. Іграшка або програма стають складнішими і більшими, з’являються нові можливості.
Втім оскільки на комп’ютері немає операційної системи, ця програма стає єдиною, яка там є, вона використовується для усіх завдань. “Натисніть 6, щоб відкрити ваш конспект”. 12 - хрестики-нулики, 27 - список покупок, 215 - графічний інтерфейс. Машинка стає більшою, у ній уже є багажник, куди поміщається куртка, якщо стало спекотно, і пляшка води.
А від комп’ютера хочеться все більше. У нього з’являються акустичні колонки. Пункт 1306 - запустити написану гру (саме так, щоб пограти в гру - її треба спочатку написати! Так колись грали наші чи навіть батьки або їхні батьки!=))) ) Старого заліза вже не вистачає, і потрібно додати оперативки та встановити дискретну відеокарту. На машинці з’являються педалі, які можна крутити. Потім салон і справжні крісла. Велосипедні колеса, алюмінієва рама. Не тільки в дитинстві - все життя ця машинка і ця програма на комп’ютері поліпшується, розширюється, отримує новий функціонал. І вже не-дитина їде на роботу у власній автівці, а програміст обслуговує програмний комплекс, який керує базами даних трьох університетів. Але в самому центрі цієї програми все ще є консоль, яка у відповідь на введену одиницю видає “Hello, world!”. Як у тій самій машині - десь у центрі є стара картонка з намальованими фарами і крейдою в сірниковій коробці. Одне спільне, неподільне ціле.
У реальному житті такого не відбувається - старі проекти забуваються, машинки ламаються, і ми створюємо нові, кращі й ефективніші. Точніше - це не відбувається з програмами і машинами, але саме так і відбувається з нашим мозком і свідомістю!
Дитина чує дивні звуки і вперше може їх сама повторити - ма ма ма. Тато/мама великі й сильні, вони захищають і дають смаколики, а якщо обкакався і плачеш - вони зроблять щоб стало чисто. Дитина запам’ятовує і вчиться. Ходити, говорити, грати, спілкуватися, читати. А ще брехати, маніпулювати, боятися. Мозок поступово розвивається, стає більшим і складнішим. Розвивається психіка, пам’ять, характер - наша особистість. Наше Я. Проте в самому центрі, найголовніша основа, кістяк усього цього - це те, що ми дізналися і зрозуміли, коли нам було чотири роки, і які висновки ми з цього зробили, і як ми навчилися з цим справлятися.
Бачите?) Це практично неможливо, щоб у величезній вантажівці, яка їде через усю країну, другий клапан спроєктований і зібраний дитиною, за часів, коли ще не вмів читати; а у величезній базі даних найпершим блоком лежить конспект її автора зі шкільних часів. Коли це стосується техніки, ми розуміємо, що це неправильно, смішно і навіть небезпечно. Втім коли це стосується нашого мислення, ми абсолютно не замислюючись, використовуємо патерни й алгоритми, створені у часи, коли ми вірили в Діда Мороза і мріяли стати єдинорогом. Здавалося б, звідки взятися багам, помилкам і невдалим стосункам з мудаками?)
У світі IT, щоб впоратися з такими проблемами, існує рефакторинг. Коли завдання або ситуація на ринку змінюється, а програмісти стають кращими, вони переписують старий код, шукають і виправляють у ньому помилки, щоб він був ефективнішим, зрозумілішим і швидшим. Це абсолютно необхідна практика в будь-якій галузі тривалого розроблення.
І саме це, але стосовно власної особистості, допоможе вам зробити ця книжка. “Рефакторинг свідомості”.
Я розповім, як працює психологія та нейропсихологія. Як формується мислення, чому ми приймаємо рішення і робимо вчинки, які не хочемо, і як це виправити. Чому з віком життя прискорюється, як люди можуть вірити в таку безглузду фігню як ПІДСТАВИТИ КАНДИДАТА/КОНСПІРОЛОГІЧНУ ТЕОРІЮ/СЕНСЖИТТЯ та чому їх майже неможливо переконати у протилежному. Чому ми не можемо запам’ятати, чи зачинили вхідні двері, де лежать ключі та наш сон п’ять хвилин потому. І взагалі, як працює пам’ять, як зробити її приблизно вдесятеро кращою і як побудувати палац пам’яті. Як працює закон підлості, лінь і мотивація, і багато, багато іншого. А найголовніше - що з усім цим можна зробити, як поліпшити код свого мислення, змінити свій характер, звички і взагалі отримати “root”-доступ до власного мозку. Стати і бути тим і як ми хочемо. І зробити це з мізками себе “сьогоднішнього”, а не з інтелектом і картиною світу “себе-дошкільника”.
Я доведу, що розбиратися у своєму мисленні не тільки цікаво, а й до біса корисно.
Ну що, займімося рефакторингом?