Хибна дихотомія. Побачив пост (насправді далеко не перший такий), типу питання «Жінки, скажіть чесно. Ви б відмовилися від роботи мрії і кар’єри заради правильного чоловіка і хорошого, затишного, домашнього родинного вогнища?» Зазвичай, з натяком, що всі ці ваші кар’єри - це від незадоволеного особистого життя. Я не жінка, звичайно, але у мене від такої “логіки” око сіпається.

1) як правильно зауважено в коментарях, а навіщо взагалі вибирати? Хіба не можна поєднувати роботу мрії і стосунки? - від себе додам, що якщо “робота мрії” заважає сім’ї або стосункам, то чи це справді мрія? Це приблизно, як запитати у чоловіка:
“А ти б погодився на роботу своєї мрії… якби вона була без вихідних, відпусток, лікарняних і з половиною годин без оплати?”
НІ! Це ні фіга не мрія)))

2) є деякі люди, їх меншість, але досить багато, які дійсно настільки люблять свою роботу, що вона їм замінює і особисте життя, і відпочинок, і все таке. Для цих людей вже сама можливість займатися улюбленою справою - нагорода. Наприклад, деякі вчені, діячі мистецтва або, скажімо, виняткові соціальні працівники. (Але і вони без відпочинку швидко перегорають) Такі - так, для них робота може бути найважливішою. Але тоді питання вибору вирішене вже за замовчуванням - у таких людей ВЖЕ є мрія, щоб ніщо не відволікало від роботи.

Тож давайте перестанемо питати людей, чи готові вони відмовитися від мрій, а натомість запитаємо, коли перестанут ставити дурні питання.