“Домовой, домовой, поиграл – верни домой.” Пам’ятаєте цю дитячу лічилку-заклинання? На випадок, якщо річ зникала звідкись, де вона точно мала бути і нікуди було їй подітися? І головне, це ж працювало! Річ потім часто знаходили!
Ну або коли ми щось не можемо знайти (кхе-кхе-кетчуп в холодильнику-кхе) і кличемо когось, мовляв, цієї речі тут немає, а ця людина (кхе-кхе-мама) з дуже виразним обличчям показує і дає нам цю річ, яка була на тому самому місці, де ми вже дивилися! Бувало таке?) Магія?) Ні, це знову наші улюблені глюки мозку)
Ви, напевно, знаєте про сліпу пляму в оці, в якій ми нічого не бачимо, але не помічаємо цього, тому що наш мозок «програмно» «домальовує» картинку. Це схожа ситуація. Наш мозок насправді бачить не ту картинку, яку бачимо ми. Більшу частину поля зору він отримує на дуже низькій деталізації. Центральна частина поля зору - яка бачить настільки, наскільки ми в принципі можемо - становить всього 1 відсоток. Скажімо так, в 8K UHD. Значна частина решти поля - добре якщо Full HD - деталізація і кольоровість помітно нижчі. А периферійний зір - взагалі чорно-білий (буквально) VGA (640*480). Однак вже нам мозок віддає високу чіткість. Як йому це вдається?
Наші очі роблять так звані саккади (від французького saccade; «ривок», «поштовх») - швидкі рухи очей, які фокусують центральну область зору ( fovea centralis) на потрібній ділянці. Наші очі роблять близько 180-300 цих рухів на хвилину і кожен з них триває від 0,02 до 0,2 секунди. Потім, в картинку, яку ми бачимо (чітка центральна частина, розмите все інше) вбудовуються ці додаткові зони високої чіткості. Наприклад, у переважної більшості людей, коли вони дивляться на обличчя іншої людини, незалежно від того, куди ви нібито направляєте погляд, ці саккади додатково фіксують зір на очах і, в меншій мірі, губах, носі, загальному контурі обличчя, а також на виділених елементах, таких як родимка або прищик. А ось потім відбувається найцікавіше! В області зору, розташованій між областями високої чіткості, мозок або “програмно” домальовує якість картинки (прямо як nvidia з їх 5080+ серією відеокарт, коли з картинки 1024 роблять 4-8k), АБО БЕРЕ ІНФОРМАЦІЮ З ПАМ’ЯТІ!!! Особливо якщо це щось, що ми бачили до цього десятки і тисячі разів. Скажімо, наш робочий кабінет. У результаті, якщо ми поклали на тумбочку конспект, який щойно тримали в руках, а потім починаємо його шукати і зона фокусування не потрапляє саме на нього, то мозок, побачивши загальні контури знайомої тумбочки (нагадую, в дуже низькій роздільній здатності, а іноді навіть - у чорно-білому), вставляє поверх нього зображення тумбочки з пам’яті! Високої деталізації, але так, без конспекту!))) Найпарадоксальніше, що потрапивши в цю пастку, вийти з неї можна тільки якщо центральна область зору випадково потрапить на шуканий об’єкт. А якщо ні, то ми можемо годинами стояти в центрі кімнати або хаотично по ній ходити і буквально не бачити того, що шукаємо!

“Домовой, домовой, поиграл – верни домой.” - Після цього треба було вийти з кімнати на пару хвилин або трохи довше, тому що домовик ніколи не з’явиться на очі. Ми йдемо на кухню, робимо каву, і повертаємося назад… і бачимо наш конспект. Тому що, поки ми були зайняті іншим - мозок, так би мовити, вивантажив з пам’яті зображення, яке там було. А коли повернулися - почав знову створювати (як і раніше, по шматочках, а решту - з пам’яті). І оскільки минулого разу ми шукали наш предмет, ми швидше за все відразу кинемо погляд на ті місця, де він міг би бути, і наш слухняний мозок, замість картинки з пам’яті, дійсно покаже нам те, що ми бачимо. І ось він, наш конспект!
МАГІЯ!!!

Якщо вам подобається, що і як я пишу, не забувайте зробити репост і підписатися.
Також, підтримати автора можна тут:
💳 Картка: 4441 1110 2551 8519
❤️ Patreon: www.patreon . com/NeuroPsy (без пробілів)