Один із найжахливіших (як на мене) коментарів про ракетний удар по дитячому майданчику в Кривому Розі, це різні види повідомлення “ЦЕ БАТЬКИ ПРИЙНЯЛИ РІШЕННЯ ЗАЛИШИТИ ДІТЕЙ У ПОБІЙОВІЙ КРАЇНІ І НЕ ВИВИВІЗЛИ, І ВОНІ За Це ВІДПОВІДАЮТЬ (а не путін)”

Навіть зараз, коли пишу, потрібно зробити глибокий вдих/видих і паузу, щоб не скотитися в емоції.

Це абсолютно типовий віктимблеймінг. І найжахливіше, що в його основі, раптово, емпатія.
Тому, такі повідомлення, до речі, набагато частіше йдуть від наших, ніж від ворога.

Більшість людей у світі, насправді, бажають ближнім добра. У нашій природі хотіти, щоб дітей не вбивали, дівчину не ґвалтували, хлопця не били; і хотіти їм усім допомогти та захистити. Однак бажання допомогти - суперечить іншій нашій спільній природі - ледачості та небажанню витрачати ресурс. То як же можна задовольнити обидва природні пориви і ще залишитися (у своїх очах) хорошим?

Відповідь неприємна й очевидна - перекласти відповідальність на іншого. Це їхня провина (а значить і обов’язок виправити), що її зґвалтували, його побили, що вони жирні…. і що їхні діти стали жертвою пуйтінської агресії. Можна, звісно, і звинуватити і самого путіна… але таке звинувачення не передбачає дії, він і рсн не перестане бомбити і вбивати. А ось батьки, в теорії, могли б утекти. Як ґвалтівник не перестане ґвалтувати, а ось жертва могла б одягнутися скромніше. А раз не зробили - значить, і їхня вина.

БІЛЬШЕ ТОГО! Оскільки емпатія мотивує нас захищати інших, у тих випадках, коли цей захист був потрібен - наприклад, під час перегляду фотографій із Кривого Рогу - крім злості до агресора (мотивація помститися і запобігти такому в майбутньому), ми відчуваємо ще й почуття провини. Вини за те, що не змогли цьому запобігти. Це неприємне відчуття. І ось тут найважливіше. Для нашого мозку, джерело цього неприємного почуття - НЕ АГРЕСОР, а ЖЕРТВА! Тому що агресор напав на когось іншого, а не на нас. А от жертва, нападає (робить неприємно) своїм існуванням саме нам. Ось тому, особливо людям, психіка яких не схильна до самоаналізу і багаторівневих когнітивних процесів, так легко скотиться в звинувачення і образу жертви. Це не вимагає дій. Це не потребує змін. Це простіше. І головне - це дає змогу продовжувати почуватися «хорошим».

Якщо вам сподобався цей допис, будь ласка, підтримайте автора донатом на картку
4441 1110 2551 8519
або підпишіться на патреон https://www.patreon.com/c/NeuroPsy