Щотижня я маю підписувати робочий зошит дитини та оцінки за її поведінку у школі. Такий простий сигнал адміністрації закладу, що батьки залучені у навчальний процес.

Іноді ми обидві про це забуваємо, тоді вчителька засмучується.

А минулого тижня доньчин олнокласник заглянув у її щоденник, коли вона туди клеїла нове оголошення від вчительки і побачив мій підпис.

Висловив щирий захват його красою. Пожалівся їй, що в його батьків у порівнянні з її підпис, наче курка щось нашкрябала. Зацікавилися інші хлопчики, теж захотіли побачити. Прийшли у захват. Один, навіть, спитав в доньки, чи не могла б я йому десь розписатися, бо він хоче навчитися писати так само. 😄

Тепер мені як неофіційній власниці найкрасивішого батьківського підпису якось незручно забивати підписувати дитині зошита та щоденника.😂

Згадала, як колись була у співзасновниках однієї молодіжної організації і ми отримали грант. І як наприкінці кварталу мені треба було підписувати звіти за цим грантом. Сторінок 500 за кожну використану скрепку та пачку паперу. І як на мене лаявся мій колега: «Не могла собі хрестик просто вигадати замість оцього із завитками?!»