Спочатку не було часу розгорнуто відповісти на комент пана @andrew в моєму пості про те, що життя справедливе, а потім я забігався і забув. Виправляюсь і даю відповідь окремим постом. Нижче скрін комента, а коротко його сенс полягає в “як можна називати життя справедливим, якщо стартові умови нерівні?”

!(1)

Частина перша.

Моя відповідь починається з питання: а чому власне ми вирішили, що справедливість життя визначається порівнянням результатів двох і більше людей? Або так: чому так багато людей сприймають життя, як різновид перегонів?

І це не риторичний прийом типу “питання у відповідь на питання”. На мою думку відповідь на ці “чому” є первинною і дуже важливою. Бо коли людина хоче кращого життя для себе - це нормально, а от коли критерієм є “кращого, ніж в сусіда”, то виникає питання “хто керує вашим життям, ви, чи сусід?..”. Це метафора, таким “сусідом” може бути топ-блогер в інстаграмі з фотками про красиве життя, або режисер реклами “ведь ты этого достойна” по ТБ, сенс один - не ви, а хтось інший вибирає вам мету і постійно утримує вас в режимі перегонів.

Підкреслю: я не пропагую аскетизм. Я не проти бажань типу “заробити побільше грошей”, “купити тачку” і т.п., я лише кажу що критично важливим є те, щоб це були дійсно ВАШІ бажання. Відділити свої бажання від нав’язаних суспільством дуже важко, але без цього ви витратите більшу частину життя на виконання чужих бажань, а їх досягення не зробить вас щасливим. Навіть якщо ви в чомусь перевершите сусіда.

Мені ближче філософська концепція, в якій єдина людина, яку ти маєш перемагати - це ти сам. І то ти не зобов’язаний цього робити, хочеш - перемагаєш себе, не хочеш - живеш в гармонії з собою недосконалим. Залежить від настрою, внутрішньої енергії та інших обставин. Головне - щоб ти сам вирішував, чого ти хочеш.

Оскільки я сам колись сформулював цю концепцію, я не знаю, як вона точно називається. В ній суміщаються протилежні за сенсом стоїцизм, епікурейство і мабуть ще щось, але вона реально працює. І найголовніше: я її придумав сам, тобто вона не нав’язана мені рекламою, модою, чи споконвічно-українським “а що люди скажуть?”.

Частина друга

Так, стартові умови в житті нерівні, але це не баг, а фіча. Як в грі в карти, або комп’ютерній грі, де стартова позиція визначається рандомно, і саме це робить гру цікавішою. Тому що ситуації/комбінації/виклики більш непередбачувані, більш різноманітні, і це приносить більше задоволення. Уявіть собі, наприклад, гру в покер, де у всіх гравців на початку кожного раунда була б одна й та сама комбінація, і ті самі три карти викладались би на стіл кожного разу. Як швидко б вам набридла така гра?..

Я знаю, що існують ігри без рандому на старті, наприклад шахи. Але очевидно що життя у всіх проявах дуже мало схоже на шахи, які виникли на основі давньоіндійської військової гри, що відтворювала структуру реального індійського війська тих часів, а шахова дошка - це буквально поле битви.

Реальне життя складніше і цікаве саме численними випадковостями, як на старті, так і в процесі. І ваше завдання в цій грі - не перегони з кимось, і навіть не досягнення якогось конкретного результату, а сам процес гри. Це відома філософська коцепція “у самурая немає мети, є лише шлях”, але схоже вона не знайшла поширення на наших теренах. Більшість людей все-таки визначають мету “щоб не гірше, ніж в сусіда” і гребуть до неї. І в процесі заздрять стартовим можливостям сусіда, якому ця мета далась легше.

Але ж ваше життя цікаве само по собі! І ви можете зробити його цікавішим, якщо будете займатись саме тим, чого вам хочеться (звісно, якщо це не протирічить Карному Кодексу). І знаходити баланс між “мені цікаво” і “я маю заробляти гроші” - це теж цікаво. Тим більше що часто це “я маю заробити гроші, щоб купити те, що я хочу/мені цікаво”. Це все і є процес гри, і “цікавість” є його невід’ємною частиною, бо протилежний стан “мені нічого не цікаво, я нічого не хочу” нічим не відрізняється від смерті.

І от в такому розрізі стартові умови життя не мають великого значення. Наприклад моїми стартовими умовами була бідна, сільська за походженням сім’я, дитинство в глухій провінції СРСР, а перелік криз і потрясінь, які випали на долю мого покоління, зажене в депресію любого зумера. Тим не менш моє життя було цікавим і різноманітним, бо я саме цього прагнув. Чи був пересічний американець з “золотого міліарду” більш щасливим за мене? Не факт. Я дивлюсь на своїх дорослих дітей, в яких (моїми стараннями) було набагато більш заможне дитинство, ніж в мене. І я бачу що вони менш щасливі, ніж я в їх роки, і основна причина: завищені вимоги до рівня життя, сформовані в першу чергу їх дитинством, а вже в другу - сучасними суспільними стандартами. І їм потрібен час, щоб розібратись, де їх бажання, а де “нав’язані стандарти”, щоб припинити страждати.

Ще момент: життя людини досить довге, а швидкість змін росте з кожним роком, тому ви не можете знати, які стартові умови виявляться кращими в майбутньому. Простий приклад: один хлопець виріс в сім’ї інтелігентів, закінчив столичний універ і став програмістом, а другий виріс в сім’ї алкашів, закінчив провінційне училище і став сантехніком. А потім прийшла ера ШІ, і перший сидить без роботи, а в другого черга клієнтів на місяць. Приклад реальний, якщо що.

Ви не знаєте, яким буде майбутнє. Окрім наростаючої лавини технічного прогресу, є війни, землетруси, епідемії, які перевертають дошку, в результаті і ваші стартові умови, і ваші плани на майбутнє втрачають будь-яке значення. А якщо точніше - вони його ніколи і не мали. От і вся філософія, в результаті якої виходить, що життя справедливе, бо залежить від ваших бажань і дій більше, ніж від умов на старті. І якщо в результаті ви отримали не те, що хотіли, то перевірте чи є ваші бажання вашими, а ваші дії - адекватними вашим бажанням.

Я оце пишу, і розумію, що це очевидні речі, і мені ніяково від того, що я тут з трибуни з вумним виглядом штовхаю якусь банальщину. Але з іншого боку, якщо виникло питання, то може не все так очевидно?..