Хвилинка лінгвістики

Поява нових слів завжди обумовлена якоюсь потребою. Наприклад у більшості свійських і частини диких тварин є поділ на чоловічий і жіночий рід: курка/півень, корова/бик, кіт/кішка, кінь/кобила. Тому що людям було важливо їх розрізняти, на відміну наприклад від солов’я, лелеки або сонечка, хоча всі вони доволі часто згадуються в казках та піснях, тобто не є чимось незначним.

Те саме з словоформами. Якщо зменшувальна форма є у більшості слів: курочка, бичок, котик, воріженьки, травичка, гілочка, то збільшувальна форма в українській мові - рідкість, і виникає тільки там де необхідно підкреслити розмір, або силу. Багато таких слів пов’язані з зовнішністю або рисами характеру, наприклад: носяра, очиська, голосище. В будівництві важливо відрізняти малі предмети від великих, тому є “каменюка” і “дровеняка”, але немає збільшувальної форми для цегли, бо всі цеглини одного розміру. На війні має значення шабля в тебе, чи шаблюка, форма “рибина” підкреслює розмір здобичі, а “котяра” - вгодованість і незакомплексованість тварюки. А от курка, кішка, пароплав, трава, листок, калюжа і ще безліч слів збільшувальної форми не мають, бо в цьому не було потреби. Звісно, можна додати суфікс “ще” до більшості слів, і отримати шось подібне збільшувальній формі: ручище, тракторище, парканище, але будемо чесними, ці слова трохи штучні і рідко вживаються в живій мові. Наявність сталої збільшувальної форми у слова - це рідкість.

До чого це я веду. Схоже що єдине пояснення утворення в українській мові збільшувальної форми “гілляка”, це існування москалів.