Ден Бурмаві, араб, що перейшов з ісламу в християнство, опонує американським та європейським професорам. Він пропонує глибше, точніше і в той же час простіше пояснення проблем сучасного світу, в якому Захід опиняється під ударом варварів і програє спочатку на рівні боротьби ідей, а потім і на полях битв.

“Західний колективний розум, після століть відходу від варварства і жорстокості, більше не може збагнути зло, не приписавши йому якусь серйозну причину.

Коли божевільний вбивця відкриває вогонь по натовпу, за умовчанням передбачається, що він має бути психічно хворим. Коли повстанці беруть до рук зброю, пояснення полягає в тому, що це через гноблення.

Насильство ніколи не розглядається як самоціль, воно завжди оформляється як реакція на щось зовнішнє, щось раціональне, щось те, що Захід може діагностувати та виправити.

Ось чому ХАМАС та інші терористичні організації так дезорієнтують західну уяву. Їхні дії надто гротескні, надто ірраціональні, щоб їх можна було точно вписати у західні категорії причин та наслідків. Тому мешканці країн Заходу намагаються знайти пояснення, з якими вони могли б гармонізувати свою філософію і чужу жорстокість: «окупація», «колонізація», «придушення». Вони вигадують причину, яка має для них сенс, навіть якщо вона має мало спільного із правдою.

Але якщо ми подивимося на історію, то побачимо, що жорстокість ніколи не потребувала об’єктивної причини. Цілі імперії завойовувалися, поневолялися і мільйони людей були вбиті не від розпачу нападників або їхнього протесту проти несправедливості, а просто тому, що загарбники могли це зробити.

Вікінги не потребували утисків, щоб виправдати набіги на монастирі та поневолення сільських жителів. Монголам не потрібна була колонізація, щоб раціоналізувати руйнування цілих міст та нагромадження черепів переможених. Ацтеки не потребували окупації, щоб приносити тисячі людських жертв щороку.

Ідея про те, що жорстокість завжди повинна мати логічну, матеріальну причину є унікальним сучасним, західним винаходом.

Ісламський тероризм не діє за цими правилами. Рушійною силою джихаду є не матеріальні образи, а духовні амбіції. Причина не в психологічному дисбалансі чи соціально-економічному гнобленні, а в релігійних переконаннях.

Терорист-смертник не намагається полегшити свою бідність - він намагається купити порятунок. Джихадист, який перерізає горло на відео, не травмований - він повторює приклад Мухаммеда і переконаний, що кожна пролита крапля крові наближає його до раю.

Джихад – це не крик допомоги, не відчайдушне повстання пригноблених мусульман. Це релігійна вистава, шлях до спокути гріхів.”