Сьогун Цунайосі Токугава правив Японєюї з 1680 по 1709 рік, і запам’ятався підданим своєю навіженою любов’ю до собак.

Сучасники свідчать, що Цунайосі народився в Рік Собаки за далекосхідним астральним календарем. Однак вирішальний вплив на всесильного владику Японії справило знайомство з красномовним буддистським ченцем, який переконав сьогуна в тому, що у попередньому житті той сам був благородним псом. В результаті сьогун видав унікальний у своєму роді “Указ про співчуття до живих істот”, який в основному був спрямований на захист бездомних собак, що вдосталь бродили тоді вулицями головного міста країни Едо, нинішнього Токіо.

До них було наказано звертатися тільки в найвишуканіших ввічливих висловлюваннях, а прізвиська давати виключно милозвучні та шанобливі. Населення зобов’язували виставляти перед будинками миски з їжею для вуличних собак, а за погане поводження з ними пообіцяли карати смертю. У серйозність намірів сьогуна жителі Едо повірили після того, як зазнав мученицької страти ремісник, який дав копняка шавці, що загавкала на нього.

В результаті гігантське місто (за деякими оцінками, Едо було в ті роки найбільшим містом у світі) на межі XVII і XVIII століть буквально захопили бездомні пси, які безперешкодно розмножувалися і стали там фактичними господарями, маючи більше прав, ніж люди і регулярно на них нападаючи. Сьогунська столиця задихалася від смердіня собачого лайна, на що почали скаржитися навіть прекрасні наложниці правителя, і він зрештою погодився скоригувати своє розпорядження. Бездомних собак у кількості, за різними даними, від 50 до 80 тисяч відловили, та помістили в притулки у віддалених передмістях. Там їх годували добірною в’яленою рибою та юшкою з найкращих сортів рису, а для фінансування проекту було введено особливий податок з мешканців Едо.

Його розміри в нинішніх цінах визначити непросто, проте, за документами того часу, утримання собак у притулках разом із закупівлею для них продовольства щороку коштувало 100 тисяч золотих монет, на кожну з яких можна було купити річний запас рису для годування однієї людини. Але населення, пам’ятаючи про жорстоку кару необережного ремісника, покірно виплачувало цей податок.

Скасовано його було лише після смерті правителя, який навіки увійшов в історію Японії з прізвиськом «собачий сьогун». Помер Цунайосі Токугава від банального кору, а тисячі його вихованців були нещадно винищені після смерті їх покровителя.