Проблема всіх соціальних концепцій і теорій в тому, що вони оперують “уявними людьми”, тобто абстракціями. Це неможливо виправити, бо реальних людей надто багато, просто не вистачить ресурсів на розробку теорії для кожного індивідуума окремо, з урахуванням його особливостей, і при цьому врахувати всі взаємовиключні вигоди. Тому приходиться узагальнювати, ділити людей на типи і класи, ігнорувати існування деяких з них і таке інше. Погано пропрацьовані ідеї спрощують особистості до декількох функцій і декількох груп, краще пропрацьовані - збільшують ці числа на порядок. Але зрештою всі вони стикаються з реальними людьми, і тут починається.

От наприклад християнство. Якщо ви читали Євангеліє, то погодитесь, що загалом в Ісуса непогані ідеї. Що поганого в тому, щоб відмовитись від насильства? Прощати людям погані вчинки і любити ближніх своїх як самого себе. Не чинити зла, і все таке інше. Якби всі так робили, то наш світ був би чудовим, хіба ні?

Проблема в тому, що люди не такі. Звісно, можна знайти якусь кількість, зі світоглядом близьким до ідей Ісуса, але більшість - то скоріше протилежність цим ідеям. І шлях до їх перетворення на справжніх християн може бути безкінечним.

А друга проблема в тому, що навіть якщо хтось дійде до повного “просвітлення”, він буде такий один на мільйон і його стратегія буде програшною. Ну бо важко бути чесним самому і довіряти іншим людям, якщо насправді більшість навколо - шахраї. Раз за разом тебе шитимуть у дурні. І твоє підставляння щоки у відповідь на удар не оцінять, а скористаються, щоб забити тебе до смерті.

Саме тому в світі 2 мільярди християн, але з них бодай 0.01% живе за заповідями Христа, і всі вони живуть за монастирськими стінами, де уникають контакту з реальними людьми, щоб не втратити віру.

Або візьмемо комунізм (вибачте, забув попередити, що це лонгрід). Сама ідея, по-перше, намагалась вирішити реально існуючі на той момент проблеми капіталізму, а по-друге, пропонувала свою версію ідеального світу, де немає “тарганових перегонів” і нескінченної роботи на хазяїна за копійки, де життя не витрачається на купівлю барахла, де свідомі громадяни натхненно працюють і отримують все, що їм потрібно (а потрібно їм мало, бо вони свідомі), де немає приватної власності, а є лише спільна, а отже немає і війн, і держав, і кордонів. Не дивно, що лівацькі ідеї досі популярні серед професури і молоді, яка неілюзорно офігіла від цін на житло, лікування, кредитів на освіту, та інших “гримас капіталізму”.

Проблема в тому, що реальні люди не такі. Комунізм, як і християнство, спирається на ідею про ідеальних людей, що діятимуть не для власної вигоди, а з думками про суспільство і майбутнє. А коли з’ясовується, що реальні люди ледь не протилежність цим ідеям, то приходиться розстрілювати тих, хто не відповідає поточним “комуністичним ідеалам”, або не згоден хоча б вдавати, що розділяє ці ідеали. Саме так відбулося в єдиній країні, яка намагалась побудувати комунізм.

І друга проблема “коли ти живеш згідно заповідей, а всі навколо ні” теж вилізла, і досить швидко з’ясувалось, що комунізм не витягує конкуренцію зі “світом наживи та чистогану”, і за декілька десятків років утворилась економічна прірва у рівні життя між “западом” і “совком”. І це, до речі, сталося б навіть якщо країною правили б не диктатори, а сучасні ліваки, бо ненависні їм “тарганячі перегони” aka “постійна конкурентна боротьба” і є тим двигуном, що рухає капіталізм вперед. І зрештою вожді СРСР прийшли до абсолютно логічного висновку, що єдиний спосіб виграти конкуренцію з капіталізмом, це повністю його знищити. “Мы на горе всем буржуям, мировой пожар раздуем”.

До чого я все це пишу? Пан Ойген вчора написав пост, де виклав свої думки про те, якими мають бути люди, які будуватимуть справжню демократію. Я процитую:

“Умеющие держать удар и говорить с неприятными людьми.
Спокойные и внятные в высказывании мыслей.
Имеющие ценности и готовые за них сражаться.”

Це дуже гарний набір якостей і мені вони подобаються.

Проблема в тому, що в реальності більшість людей не такі, а частково є повною протилежністю. А ще гірше те, що вони воліють слухати тих, хто схожий на них, або говорить приємні їм речі. А оцих “ідеальних демократів” буде слухати лише невеличке коло “апостолів”, і щоб примусити всіх інших прийняти їх цінності, прийдеться будувати не демократію, а диктатуру.