Епічна історія «не намагайтесь сподобатись лівакам» сталася нещодавно у США, про що у великому матеріалі написало видання «Boston Globe».

У містечку Грінфілд на заході Массачусетсу в 2025 році відкрився бар і культурний простір під назвою Last Ditch. Його створили три дівчини, які жили разом. Місце задумувалося як особливий притулок для представниць руху ЛГБТ.

З самого початку там діяли суворі правила. Нікого не виганяли через відсутність грошей, поліцію не пускали, а головне — усі відвідувачі були зобов’язані майже постійно носити щільно прилягаючу маску високого класу захисту. Знімати її дозволялося лише в той момент, коли людина їсть, п’є або виступає на сцені. Це правило подавалося як прояв турботи про людей з ослабленим імунітетом. Коротше кажучи, засновники бару врахували всі «SJW-недоліки» звичайних барів.

Майже відразу після відкриття бар почав зазнавати серйозних фінансових труднощів. Власниці не могли виплачувати зарплату ні собі, ані персоналу. З часом дві засновниці відійшли від справ (одна з них поїхала навчатися до школи клоунів), і третя - 26-річна Джекі Мателльян, залишилася сама. Мательян шість місяців жила у своїй машині, працювала одразу на чотирьох роботах і тягла на собі кредит приблизно на 50 тисяч доларів. Її кредитна історія була повністю зіпсована.

31 серпня 2026 року бар опублікував у соцмережах оголошення. Там розповідали про нових діджеїв і зустріч волонтерів, а потім йшла фраза, яка викликала величезний срач:

«З любов’ю повідомляємо нашим красуням з ослабленим імунітетом та обмеженими можливостями, що по суботах ми працюватимемо без обов’язкового носіння масок».

В інші дні правило залишалося незмінним. Послаблення було пов’язане з тим, що в Грінфілді на той момент уже понад два місяці не реєстрували жодного випадку коронавірусу, а бар дуже потребував розширення списку клієнтів.

Реакція виявилася бурхливою, під дописом зібралося понад чотириста коментарів. Ось деякі з них:

«Просто скажіть прямо, що ви берете участь у масовій події, яка робить людей інвалідами, і закінчимо на цьому».

«Такі, як ви, вбивають людей з обмеженими можливостями заради власного відпочинку та зручності».

Власниць звинувачували в євгеніці, у тому, що вони «білі ліві», які вважають життя чорношкірих і хворих людей витратним матеріалом, у фашизмі та в тому, що вони зраджують спільноту.

Через два дні бар опублікував вибачення у своїх соціальних мережах, але це лише підлило масла у вогонь. На цей раз у повідомленні не було текстового опису для людей із вадами зору, який читають спеціальні програми-скрінрідери. Відразу посипалися нові звинувачення:

«Це недоступне повідомлення. Воно свідчить про відсутність турботи, інклюзії та інтересу до перетину питань інвалідності».

11 вересня бар спробував провести щомісячні загальні збори спільноти. У залі сиділо близько десяти осіб у масках, всі інші долучились онлайн. Чат одразу заповнився гнівними повідомленнями, які зачитували вголос ведучі. Коли одна з присутніх (психотерапевтка) сказала, що було б добре всім об’єднатись, її звинуватили в тому, що «біла психотерапевтка ставить у центр почуття переважно білого персоналу» і тому робить простір «вкрай небезпечним», бо згідно із законом зобов’язана повідомляти про можливі випадки насильства і може нібито відправити когось з коментаторів до психіатричної лікарні проти волі.

Коли слово надали Мателльян, вона розплакалася під маскою:

«Я ніколи по-справжньому не хотіла цим займатися. Я просто підтримувала Сейдж і Асу. Не думаю, що в мене це добре виходить».

Вона розповіла про борги, про життя в машині та про те, що кредит висить на ній. У чаті відреагували так:

«Ти вирішила витратити час на сльози й висунути на перший план свої почуття. Це неймовірно расистська й відволікаюча поведінка».

Після всього цього суботні вечори, які мали врятувати бар, виявилися майже порожніми. Навіть зі знижками на напої та діджеями приходило мало людей. Одна з останніх відвідувачок пізно вночі запропонувала влаштувати вечірку в стилі Леді Гаги. Бармен відповів:

«Гага скасована. Гага — сіоністка».

Тим часом орендодавець вимагає заплатити чотири тисячі доларів до кінця вересня.

Власне питань три:

  1. Як лівий рух досі не розвалився, враховуючи що один одного вони ненавидять не менше, ніж правих?
  2. Чи не нагадує вам ця історія поведінку українців, які постійно змагаються “хто тут недостатньо патріотичний”, регулярно влаштовують колективну травлю, зневажають один одного за кожну помилку і т.п.?.. В чому причина такої подібності, що в нас спільного з американським woke-рухом?
  3. Як Україна досі не розвалилась?