!(1)

Там всі коменти приблизно такі. І з одної сторони все вірно: чоловіки не вміють жалітися, бо нас з дитинства привчали нікому і ніколи не показувати свою слабкість. І як зворотна сторона медалі - чоловіки не вміють співчувати, про це пише коментатор: друг може приїхати, щоб допомогти вирішити проблему. Але так щоб плакатись йому в трубку - і ти не можеш, і він не знатиме, що з цим робити. Звісно, чоловіки бувають різні, але я про більшість.

Але в мене є питання до всіх коментаторів: а ви не пробували одружитись? :) Звісно, не на гіалуроновому монстрі, а на людині, з якою можна поговорити. Зазвичай вона протилежної статі, і (яке співпадіння) в жінок якраз все добре з співчуттям. Власне взаємна емпатія і підтримка є складовими частинами шлюбу, хіба ні? Дружина вже бачила вас і слабким, і розгубленим, і облажавшимся. І раз вона досі поряд, значить вона любить вас таким, який ви є, і їй можна поскаржитись і пошукати співчуття.