Є така розвага у дорослих хлопчиків - покращувати всесвіт у себе в голові. Я не засуджую, тому що теж люблю цим займатись, коли ніхто не бачить. Причини очевидні - існуючі суспільні моделі надто схожі на лайно і на виході дають більше проблем, ніж взаємного зиску. Тому час від часу з’являються нові ідеї, як нам в країні/світі все перебудувати, щоб забезпечити справедливість, або рівність, або братерство або ще щось. Добре, що ці ідеї здебільшого не втілюються в життя, бо кожен раз, коли втілювались, проливалось багато крові, а от краще від цього ставало не кожен раз і не всім.

Цього разу ідею приніс шановний @vadymukraine. Він описав її в себе в ЖЖ (https://vadymukraine.livejournal.com/191895.html), але я переповім тут. Автор ідеї - російський публіцист Марк Солонін, і це погано, бо я його ніколи не читав і не дивився, і волів би взагалі не знати про його існування, тому що мені не цікаво слухати думку русні про будь що, тим більше дискутувати з нею. Тому я відповідатиму якби Вадиму, але критикуватиму Солоніна, так навіть зручніше :)

Це лонгрід, тому перед тим як продовжити, заваріть собі кави.

Отже ідея Солоніна намагається вбити одразу двох зайців:

1. Спростити податкову систему держави, бо існуюча занадто складна в адмініструванні і є тягарем для економіки, що розвивається. Особливо це важливо для відновлення України після війни.
2. Виправити проблему загального виборчого права в сучасній демократії, оскільки звичайний виборець не надто розумний і цим користуються популісти, що все частіше приходять до влади в різних країнах.

Я повністю згоден з тим, що ці проблеми існують і є загрозою для нашого майбутнього, тому їх бажано вирішити. Для цього Солонін пропонує три кроки:

1. Відмінити взагалі всі існуючі зараз податки для бізнесу і фізичних осіб. Замість цього ввести фіксований і рівний для всіх “подушний” податок, який кожна людина платить особисто, наприклад раз на місяць чи квартал. Як комуналку. Але цей податок має бути добровільним - людина, що не може, або не хоче його платити, має право відмовитись від його сплати в обмін на втрату громадянських прав - права обирати, бути обраним, право займати будь-який державний пост etc. В результаті, на думку Солоніна, виборцями будуть лише свідомі люди, що платять податки, отже мають логічне право приймати рішення, куди витрачати бюджет. Ну просто мрія лібертаріанця :)

2. Оскільки грошей від свідомих громадян явно буде замало для покриття всіх потреб держави, Солонін пропонує поповнювати бюджет за рахунок щорічної емісії грошей. Він стверджує, що гроші і так постійно друкуються, тому можна, наприклад, запланувати на наступний рік емісію у розмірі 10% від наявної грошової маси, яку повністю забирає уряд і витрачає на утримання поліції, армії, медицини і інші потреби. Цей “податок на гроші” не вимагає значних витрат на його адміністрування (у порівнянні з обліком і стягненням ПДФЛ, наприклад) і його неможливо уникнути, оскільки емітовані гроші рано чи пізно опиняться в економіці, чим викличуть інфляцію, отже якщо за рік гривня здешевшає на 10%, то кожен українець втратить 10% відсотків, тим самим нібито заплативши податок. Звучить неймовірно просто і розумно, і Солонін навіть дивується, чому таке досі не впровадила жодна країна.

3. Солонін пропонує додатковий “податок на розкіш”, у вигляді акцизів на товари люкс-класу - від дорогих автомобілів до елітного алкоголю. Оскільки цей податок вимагає значного адміністрування: поділу всіх товарів та послуг на групи, обліку всіх люкс-товарів, збору акцизу і т.н., Вадим виступає проти нього, оскільки все це є джерелом корупції. І я згоден з Вадимом.

То які мінуси, все ж наче круто виглядає? Ні, насправді це хибна модель, і щоб це зрозуміти, треба повернутись назад в історії, до точки, з якої ми пішли не туди.

100-150 років тому податки в Європі (в тому числі подушні) платили усі, а право голосу у вигляді представницької демократії мали не всі, воно належало лише невеликому прошарку політичної та економічної еліти. Це породжувало дві проблеми:

1. Несправедливість: “чому я маю платити, якщо мої інтереси ніхто не захищає?”. Окрім чисто емоційного невдоволення, ця несправедливість наносить шкоду бюджету країни: люди й так не люблять платити податки, а якщо вони за це нічого не отримують, то уникатимуть їх сплати з усіх сил, отже надходження до бюджету зменшаться, а боротьба з ухилянням буде надто дорогою. Піди піймай і оштрафуй 95% населення.

2. Нестабільність системи: якщо в великого прошарку людей немає легального способу вирішення суспільних проблем і зміни влади, вони вдаються до радикальних методів - від бунтів і повстань до захоплення влади і побудови СРСР. Чи комуністичної Куби. Чи наприклад чорного Зімбабве замість білої Родезії, по якій так люблять плакати білі колоністи, прям як російські білогвардійці за “хрустом французской булки”. Майже завжди результат соціальних революцій - жахливий, і навіть якщо через 70 років вдається повернутись до нормального життя, країна буде відкинута у розвитку надовго.

Отже, з ситуації “No taxation without representation” було два протилежні виходи: 1. забезпечити всіх представництвом 2. обмежити оподаткування. Було обрано перший варіант, оскільки введення загального виборчого права вирішувало обидві проблеми. Так, зараз ми знаємо, що загальне виборче право має вразливості, якими користуються мудаки, але ви не пропонуєте фіксити цей баг, а пропонуєте повернутись назад і обрати другий шлях.

Цей шлях вирішує (начебто) першу проблему, але абсолютно не вирішує, і навіть навпаки - поглиблює, другу. Фактично в державі створюється дві касти - громадян і негромадян (далі я буду використовувати ці терміни). При цьому перша набагато менша за другу, за моїми спостереженнями активних громадян в країні 15%-30%, але це поки їх активність умовно-безкоштовна. Якщо ж за це потрібно буде платити як за привілей, кількість впаде до 5-10%.

І ми отримаємо систему, яка не вирішує всіх початкових проблем, зате створює купу нових:

1. Незбалансований бюджет. Припустимо, що після відкидання всіх зайвих соціальних навантажень бюджету потрібно X гривень на рік. Припустимо, що в країні живе 40 млн. людей. Якби подушний податок платили всі, то кожен мав би заплатити 1/40млн частину. Якщо подушний податок платить лише 5-10% громадян, то кожен з них має платити в 10-20 разів більше, що очевидно неможливо. Тобто створюється нова проблема - величезна діра в бюджеті.

2. Солонін пропонує її “вирішення” - щорічна контрольована емісія має додавати необхідну суму в бюджет, щоб він був збалансованим, а податкове навантаження на громадян не збільшувалось. Але це породжує нові проблеми :)
   2.1. Інфляція - це податок на всіх без виключення. Тобто ви спершу позбавили негромадян податку, а наступним кроком знову нав’язали їм “таксейшен визаут репрезентейшен”. Тобто знову немає справедливості, отже перша проблема не вирішена також.
   2.2. Знищується обгрунтування для громадян “Я плачу податки, отже утримую державу, тому маю право голоса”. Ніфіга ти не утримуєш державу, оскільки громадяни покривають лише 5-10% бюджету, а 90-95% доходу генерує сама держава емісією.

Тобто Солонін першим пунктом реалізує концепцію “Платиш податки - маєш права”, а наступним кроком знищує її :) Це називається “відсутність системного мислення”, він фантазер, а не архітектор.

Крім того, стверджуючи, що “емісія завжди є, то давайте її узаконимо і зафіксуємо”, Солонін демонструє, що зовсім не розуміється на макроекономіці. Тому що насправді ні, емісія не обов’язково проводиться кожен рік. Ба більше, емісія у вигляді “надрукувати грошей і віддати їх уряду”, який пропонує Солонін, в нормальних країнах і в нормальних умовах (коли немає війни, всесвітньої епідемії чи інших форс-мажорів) НЕ ПРОВОДИТЬСЯ. В Венесуелі це робили зовсім недавно, і ми всі пам’ятаємо результат. В Україні таке робили в першій половині 90-х, результат був аналогічним і тому потім цього максимально уникали. Так, ми були змушені знов “включити друкарський станок” в 2022 році, бо просто не мали іншого виходу, але в 23 і 24 роках емісія не проводилась. І так всюди, нормальні країни так не роблять, і Нацбанкам навіть заборонено напряму фінансувати уряд, і МВФ за цим жорстко стежить.

А як фінансують не напряму? Через ОВДП. Уряд випускає державні облігації зі строком погашення і відсотком прибутковості. Ці облігації купують приватні та державні банки, які хочуть на цьому заробити, і таким чином уряд отримує потрібну суму грошей. Щоб заохотити банки до купівлі облігацій, Нацбанк надає їм пільгові кредити з наявних грошей або за рахунок додаткової емісії, якщо потрібно.

Так ось же емісія! В чому різниця? В тому, що разом з грошима в уряду з’являються зобов’язання, за якими він має ці гроші повернути утримувачам облігацій, та ще й з відсотками. Щоб повернути, уряд має ці гроші “заробити” - за рахунок росту економіки і (це пов’язано, але не на 100%) росту податків, які уряд збирає. Так роблять в усьому цивілізованому світі і ця схема успішно працює багато-багато років.

Але ви, Вадиме, не пропонуєте таку схему, і не можете пропонувати. Тому що в вашій схемі немає податків, які уряд збере, щоб повернути борги по облігаціям, бо всі податки ви відмінили, а “добровільний подушний податок” - це сльози, яких ні на що не вистачить. Ви можете оперувати лише прямою емісією, тобто надрукованими грошима без забезпечення, але це буде класична піраміда, що рано чи пізно рухне, як тільки в економіці станеться якась криза. А вона неодмінно станеться, бо це наріжний камінь і одночасно головний баг вільної економіки.

Тепер щодо інфляції, як податку, і ролі ОВДП-емісії в ньому. Інфляція залежить від купи факторів, наприклад виросла ціна на паливо і, як результат, виросли ціни на все взагалі. Тобто думка “інфляція є кожен рік, отже уряд кожен рік друкує гроші” - хибна. В нормальній стабільній економіці (яку ми хочемо побудувати, чи не так?) ОВДП-емісії використовують як досить тонкий і потужний інструмент Нацбанку для регулювання швидкості розвитку економіки, виправлення криз і таке інше. Для розуміння, голова ЦБ РФ Набіуліна уміло ним користується і завдяки цьому вже три роки втримує російську економіку від обвалу, незважаючи на жорстку кризу. Тому застосовувати цей інструмент безумовно та ще й у фіксованому розмірі - це те ж саме, що давати людині антибіотики кожен день, навіть якщо вона не хворіє. Ви ж так не робите, сподіваюсь? :) Якщо ж включати пряму емісію, то породжена нею інфляція буде мультиплікатором до звичайної економічної інфляції, і навіть якщо не приведе до гіперінфляції, це все одно дуже гнітюче позначиться на бізнесі. Спитайте он хоча б у турків, як їм сподобалось здешевшання ліри в 24 рази за останні 15 років, завдяки тому, що Ердоган вручну керує грошово-кредитною політикою. І це без війни і з дешевим російським газом.

Який вихід? Припустимо, можна прибрати з концепції Солоніна невдалий “податок на гроші” у вигляді емісії і спробувати наповнити бюджет збільшеним добровільним подушним податком і зменшенням видатків (не платити пенсії, ліквідувати державну освіту, державну медицину і т.ін.)? Можна спробувати, але це утворить нову проблему:

1. Несправедливість. Нагадаю, що це елемент, без якого соціальна система втрачає стабільність. Держава - це екосистема, яку створюють всі її учасники. Коли підприємець, наприклад пекар, каже “чому я маю платити податки державі? вона для мене нічого не зробила, я все роблю сам!” - він просто неосвічений бовдур. Той факт, що:
   • він може довезти свій хліб в сусіднє місто по дорогам, а не по степу
   • він може бути впевненим, що по дорозі його не пограбують
   • в тому місті є багато людей, котрі можуть купити його хліб, бо економіка стабільна
   • йому є де безпечно зберігати зароблені гроші і витратити їх на ті товари і послуги, які йому потрібні
   • в його пекарню завтра не прилетить ракета
     і т.д. - це все і є еко-система, яку ми називаємо державою. Якої, наприклад, немає в Сомалі - лібертаріанцям чомусь дуже не подобається цей приклад стовідсоткової свободи від держави :)

Так от, лише 5-10% громадян платитимуть податок на створення і утримання еко-системи, а користуватимуться нею всі, а це дуже несправедливо. Це одночасно стимулюватиме зменшення бажаючих бути громадянами (а навіщо платити, коли те саме можна отримати нахаляву?) і посилюватиме бажання принципових громадян відновити справедливість, отримуючи ще більше прав за свої податки. А значить з часом закони, що приймають громадяни, будуть змінюватись на користь громадян, тобто 5-10% населення. В результаті багаті громадяни ставатимуть багатшими, а бідні негромадяни - не лише біднішими, а ще й втратять більшість прав. З часом розрив між двома кастами збільшиться настільки, що перехід з негромадян в громадяни стане дуже складним, і накопичення соціальних проблем приведе до вибуху, оскільки всі інші способи їх вирішення будуть заблоковані. Ну може десь на росії революцій не буде, а от українці на несправедливість реагують дуже гостро, доведено історією.

На останок підкреслю, що я не консерватор, який проти будь-яки змін - ні, я визнаю проблеми і виклики, що стоять перед Україною, а можливо і світом, і вітаю пошук їх вирішення. Але я закликаю:

1. Не покладатися в цих пошуках на думку русні, навіть типу “хорошої”, бо їх опозиціонери є експертами лише в тому, як пройобувати свою країну.

2. Незалежно від національності цікавитись професійним бекграундом спікера, бо наприклад ви, Вадиме, підприємець з великою кількістю реалізованих проектів, і якщо мені потрібна буде консультація по аграрному бізнесу, то я звернусь до вас, і це логічно. Але Солонін - не підприємець, не економіст, не фінансист, він просто публіцист, який “навіть собачої будки не побудував” і не має доведеного досвіду в темах, про які патякає.

3. Навіть якщо ідея надходить від авторитетної людини, перевіряти ідею, ставлячи питання “а що як…?”. Уявити дії зловмисників, що намагатимуться “зламати систему”, порушуючи її правила (а вони будуть, бо ідеї може й ідеальні, а от люди нажаль ні). Моделювати можна навіть в комп’ютері, за допомогою гри Tropico (https://uk.wikipedia.org/wiki/Tropico). В ній гравець виступає в ролі президента невеликої острівної держави (типу Куби), його завдання - не тільки протриматися на посту президента, а й привести острів до процвітання, розвиваючи економіку та підвищуючи рівень щастя громадян. Гравець має широкі можливості розвивати сільське господарство, промисловість, туризм і сферу розваг, приймаючи закони та постанови. Також він має завойовувати довіру політичних фракцій на своєму острові і підтримувати відносини з сусідніми державами, щоб утриматися при владі. Спробуйте :)

Хто дочитав до кінця - донатьте на ЗСУ і пишіть свою думку в коментах.