Пан @hmarskij , соціолог за фахом, іноді пише пости про соціалізацію. Він піднімає важливу тему, але коменти в нього чомусь закриті, тому спробую відповісти тут. Оскільки я не вмію коротко, то це буде лонгрід, але сподіваюсь він буде цікавим.

Отже:

@hmarskij : Скільки б я не вивчав тему соціалізації людини серед людей, я не можу зрозуміти що це конкретно, а головне - для чого. Нащо людині потрібно соціалізуватися? Щоби що?

Основна причина суто біологічна. Homo Sapiens - соціальний вид, причому це не просто “особливість”, а крута фіча, завдяки якій ми не тільки вижили, а ще й стали домінуючим видом на планеті. Для порівняння - неандертальці були фізично сильнішими, витривалішими, агресивнішими і більш пристосованими до життя в холодному кліматі. І все одно вони нічого не змогли протиставити вмінню кроманьйонців об’єднуватись в великі групи, які здатні достатньо довго співпрацювати разом для досягнення спільної мети.

Вся подальша історія нашої цивілізації - також про розвиток соціальних навичок, який надавав можливість об’єднувати більші групи людей за відповідністю вигаданим критеріям. Наприклад релігія або національність - це соціальні конструкти, що збільшують кількість людей, яких ми за замовчуванням вважаємо “своїми”, навіть якщо ми з ними ніколи не бачились. А отже, ми можемо об’єднатись і наваляти “чужим”, що прийшли з недобрими намірами. Можемо встановити єдині правила (закони) і дотримуватись їх, і таким чином створити державу, ринок, валюту (все це - соціальні конструкти), які працюватимуть набагато ефективніше ніж якби під кожним кущем були свої правила. Соціалізація - це довіра, і найбільш ефективні ті соціуми, в яких довіра між членами соціуму найвища. Ті, хто зміг ефективно об’єднуватись у великі групи - вижили, а хто ні - в кращому випадку асимілювались.

Окей, скажете ви, але ж надворі XXI століття і ми освічені цивілізовані люди, а конкретно я так взагалі сам собі пан і мене не цікавить виживання виду. Нащо мені оте все середньовічне барахло, хіба не можна жити без нього?

Можна. Але з ним жити набагато простіше. І це я вам кажу, як патентований інтроверт і людина, що дуже не любить соціалізацію, тусовки, нетворкінг, смоллтолки і тому подібне. Для якої, наприклад, на якомусь заході підійти до незнайомої людини і заговорити - то простіше втопитися. Ні, я не перебільшую. І ні, це не заважає стати популярним блогером, чи кимось ще - там працюють інші механіки.

!(1)

Так от, я визнаю, що якби я був нормально соціалізованим чуваком, я досяг би в рази більшого - в будь-якій сфері, де я намагався чогось досягти. Просто тому, що я витрачав би в рази менше зусиль, ніж коли я звично діяв за схемою “роби все сам і ні на кого не розраховуй”. Зв’язки, чи як зараз модно казати “нетворкінг”, рулять. Люди, як виявилось, зовсім не проти допомогти, якщо їх попросиш - бо нормальним людям (не-інтровертам) соціальна взаємодія приносить задоволення, тому що (дивись вище) ми так влаштовані біологічно. До того ж часто взаємодія породжує синергію, і тоді обидві сторони отримують ще й користь.

І головне, з кожним роком софтскіл “вміння налагоджувати контакти і співпрацювати” стає все більш важливішим за ваші хардскіли. Маю як купу прикладів швидкого кар’єрного росту екстравертів, так і приклади крутих спеціалістів, які завдяки своїй асоціальності так і не змогли забезпечити собі нормальне життя.

І дуже шкода, що це так. Бо інтроверти мають унікальні навички, оскільки все життя замкнуті на собі, і замість социальних навичок розвивають саморефлексію, аналітичні здібності, ерудицію, професіоналізм і багато іншого. Діаманти, яким дуже важко піднятись нагору.

Ще @hmarskij багато пише про школу з “тваринним рівнем” поведінки дітей, булінгом, та іншим. Співчуваю, це жахливий досвід. Але чи замислювались ви, що коли ви переходите в універ, то в поведінці оточуючих стає менше тваринної компоненти, а коли стаєте дорослим - то проблема взагалі зникає? І всі діти, які роками вели себе як садисти, раптом або стають нормальними, або десь губляться.

Чи замислювались ви, що окрім школи точно така ієрархічно-булінгова модель з високою вірогідністю виникає в замкненому просторі, яким є наприклад тюрма або армія? Там де головним правилом є “куди ти дінешся?”. Універ можна кинути, з роботи з токсичним шефом - звільнитись, і саме це впливає на поведінку людей, що займають високі місця в ієрархії. Вони більше не можуть тиснути і обирають інші, менш токсичні методи впливу. Бо якщо системно булити підлеглих і вони розбіжаться - ти сам залишишся без роботи.

Виходить проблема шкільного булінгу полягає не особисто в дітях або вчителях - вони актори системи, але не її причина. Проблема в системі “куди ти дінешся?”, що рік за роком самовідтворюється. Це стосується в першу чергу вчителів, половина з яких поступили на педагогічний факультет лише тому, що більше нікуди не пройшли, і працюють вчителями тому, що поза школою нікому не потрібні. А навіщо підшукувати складні стимули для керування такими людьми, якщо діють прості, у вигляді наказів, крику, приниження? І до речі, чому б не повторювати ці паттерни на учнях?..

Бо учні теж знаходяться в замкнутій системі і не можуть змінити школу, клас і вчителя (батьки можуть, але не дуже хочуть). Учні теж будують ієрархію і соціальні відносини, і теж обирають найбільш примітивні способи у вигляді жорстокості, булінгу, фізичного впливу - тому що “а нащо видумувати щось більш складне і менш ефективне, якщо працює найбільш просте? куди ти дінешся, га?”.

Але всі вони дуже швидко змінюють модель поведінки, як тільки закінчують школу і опиняються в відкритому просторі. Тому і вирішення проблеми шкільного булінгу лежить не в скасуванні соціалізації - це зрештою призведе до краху цивілізації. І не в посиленні покарань за булінг, як пропонує автор, оскільки це не вилікує головну ваду системи - її замкнутість.

@hmarskij : І ось скільки років минуло, а я так і не відхожду від думок, що людству необхідно контролювання етичного напрямку. Щоб дитина мала виховання згідно з правилами етики, з законами країни, і якщо потім ця дитина стикається з іншими дітьми та людьми в цілому і порушує ті норми, її ізолюють, батькам або опікунам прилітає штраф, а потім, при серійному порушенні, дитина відправляється у спеціалізований дитячий будинок, де її переробляють на більш користну функцію, яку можна виконувати корисно для держави, але без контакта з нормальними людьми.

Не думаю, що соціальна ізоляція зробить агресивну/асоціальну дитину менш асоціальною, скоріше навпаки - де вона тоді отримає навички соціалізації? До того ж, досліди на тваринах показують, що якщо з вже існуючої ієрархії прибрати декілька особин, їх місця швидко заповнюються тими тваринами, які до цього займали нижчі місця в ієрархії, і вони починають себе поводити так само, як видалені з ієрархїї попередники. Тому що поведінку (та й ієрархію також) формує замкнута система, а не конкретні особини в ній.

Тому я вважаю більш важливим зробити систему “незамкнутою”. Перше, це ідея “гроші ходять за учнем”, коли фінансування школи і зарплати вчителів прямо пропорційні кількості їх учнів. Які можуть “в два кліки” перевестись в іншу школу, або обрати інший клас, іншого викладача, і таким чином позбутись некомфортних умов.

Друге, це звісно виховання учнів. І починати тут треба з вчителів, які дуже часто є не кращими представниками людства. Як реформувати школу і де на це взяти купу грошей - це тема для окремого посту, бо цей вже і так завеликий. Але щодо виховання учнів, то я раджу прочитати статтю “Закон Янте” про навчання дітей в Данських школах. Я не кажу, що треба все скопіювати звідти, але деякі відповіді на ваші питання там є.