Я багато чув про декомунізацію, яка повинна була змінити життя країни. Але окрім ненависті, руйнування помників та гасла “Тепер все буде Європа!” я не побачив головного (на мій погляд) - культурної революції. Якщо ми подивимось на Естонію, наприклад, ми побачимо, що окрім декомунізації зовнішній, сталася (точніше, почалася) ще й внутрішня - мовне питання (при тому руськомовні школи продовжували працювати), культурне питання (бо, чомусь, там, де з’являється російська - з’являється перш за все низкий стиль висловлювання та культури), та - головне - початок шляху приєднання до світу цивілізації. Мені дуже жаль дивитися на те, як замість того, щоб розвивати культурне середовище україномовного простору, багато персонажів українізувало російську лайку і тепер говорить тою ж низькістю, тільки вже під ковдрою рідномовності; як ненависть стала просто частиною життя, а не мотивом підвищення свого рівня особистості; і як державний апарат сам також зробив головним силу, не почавши робити достатнього в напрямку культури та відроджування традицій.
Чомусь багато вважають, що потрібно йти шляхом Польщі, але мені здається, це теж не вихід, бо, як на мій погляд, саме через свою ідеологію Річ Посполіта втратила свою імперію, намагаючись тепер отримати репарації від усього світу. Через о той націоналізм без раціоналізації.
Чому я вважаю що декомунізація - це відтворення культури та традицій? Тому що саме через революцію 1917 до влади прийшли ті, хто віддав неосвіченому пласту суспільства вирішувати що і як буде. Що спочатку вони зробили? - Зруйнували те, що не будували, знищили інтелігенцію, а ті народи, яки були за свої традиції та культуру, катували навіть жорсткіше, ніж рос.імперія. Тобто, декомунізація - це не тільки руйнування, а ще й відтворення традиційного - культури, традицій та шляху до розвитку особистості в концепції попередніх двох тез. Мені здається, не обов’язково розвиватися, руйнуючи все. На мій погляд, розвиток - це вміле збереження гарного через відкидання зайвого. І якщо зайвим стає культура - це не той шлях, яким потрібно йти. Тим більше, що ми маємо приклад такого шляху, і цей приклад ось вже декілька років катує своїх сусідів війною.