Попався мені на очі відеоролик, у якому психологіня розповідала про те, що психопат не розуміє гумору. Це дуже цікаво було для мене, тому що вміти робити гумор та мати його почуття - це різні речі, про що я знаю не за чутками.
Добре, якщо дехто стверджує, що відсутність почуття гумору - ознак психопатії, тоді, будь ласка, треба навести приклад того, що є смішним для абсолютно всіх, щоб одразу визначити хто є хто. Чи ні?
Наприклад, я можу посміятися з того, коли мені людина зробила зле, хамовито висловилася, а потім її переїхав потяг. Мені це смішно, тому що я вважаю, що треба бути більш стриманим та культурно-вихованим. Такой мені смішно, коли людина демонструє дикість та тупість співбесідника, який немаючи жодних аргументів та компетенції щось намагається висловити сприводу питання і несе дурню. Тобто, мені смішно не від того, що це смішно об’єктивно, а тому що мені радісно, коли персонаж отримує те, чого, на мій погляд, заслуговує. Іноді я можу посміхатися від ідиотизму когось, але тільки у той момент, коли він, знову ж таки, отримує покарання (а частіше, фактично, результат) своєї дурості. Тобто гумору, як такого, у цьому немає. Але мені не заважає це розсмішити, скласти анекдот, або вчастно сказати якесь слово або речення, бо я знаю декілька головних прийомів створення гумору. Більше того, мені це не заважає допомогати близьким, цінити мистецтва, слухати або складати у вільні часи музику, а також займатися ремонтамі у себе, навчатися новому, вчити мови та іноді займатися науковою діяльністю. Бо я не витрачаю час на дурню і слідую етичним нормам та нормам розвитку. Але це було перше.
Тепер, друге: відсутність об’єктивних меж, які означатимуть де смішно, де ні, не дозволяють зробити висновки хто є “нормальним”. Мені, наприклад, більшость “гумору”, який лунає мережами, не подобається. Вульганість, не літературна лайка, бесіди про низість - для мене огидно та набридло ще у шкільні роки. А зараз це стало ще більш поганим та вульгарним! Мерзотність…
Все більше психологія нагадує мені іграшку у руках профанів, або яму, куди зливається все, що не бажає вчитися тому, як фізіологічно влаштована людина. Тобто я розумію так, що тепер, завдяки “психологам”, які ніякого розуміння не мають щодо влаштування мозку, стверджуватимуть хто є із відхиленням, а хто “свій”, саме через культурно-етичний кордон. Отже, вірно кажуть, що серед дурнів розум є вадою. Печально…
Справа у тому, що все залежить від бажаного результату. Або ми налаштовані мати народ культурних цінностей та етики з інтелектом, і тоді, за висновками цього, визнаємо тих, хто не такий, деформовано-неповноцінними, або йдемо шляхом повертання до низової риси розвитку (бо вона настане) і доведення, що людьство є прямим нащадком мавпи, а не двоюрідним родичем за набором хромосом видом та нащадком древніх приматів.