Нещодавно спілкувався з однією особою з факультету журналістики на тему, що частково застосовує алгоритми рекомендацій таких мереж як YouTube. І я сказав їй, що ці рекомендації допомогають тільки тоді, коли людина шукає якусь дурню, бо якщо шукати теми культури, мистецтв, наук та іншого, не дуже популярного у наші часи (хочя, коли таке було популярно для суспільства?), рекомендації роблять вигляд своєї відсутності. Навіть якщо не шукати інформаційне лайно, воно випливає і, не знаю як інших, дивує мене градусом дегенеративності. Сьогодні я знов у цьому став переконаний, бо серед різного (а точніше того, на що я підписаний), мені чомусь випало відео з каналу, де якийсь йолуп демонструє папугу, який лайкою звертається до пса. І де ті рекомендації з алгоритмами? Мені, людині, яка з самого дитинства на рівні генетичному та підсвідомому відстороняється від дурнів, від глупства та деградації, від низкого та нераціонального рекомендувати це. Ні, справа тут не в інтересах людини, а в тому, що для інтелектуальної частини людства все менше контену, де не буде нецензурної лайки, тупих жартів та вульгарності, бо воно не дуже вигідно по грошах. Я не знаю, як я жив до цього, чи навіть мабуть усі мої проблеми через те що я не подивися цю дурню, але я не став дивитися. Мені цікавить інше… точніше, не цікавить, а дивує… Тобто персонаж більше ніяк не міг реалізувати себе, крім як навчати лаятися птаху? Але там багато переглядів та підписаних на канал, тобто це хтось дивиться! Хтось не бачив папугу, або не чув таких слів? Не думаю, що так…
Про яке майбутнє ми можемо говорити, якщо живемо на одній планеті із тими, хто може витрачати своє життя на таке?! Хоча… що таке життя? Якщо взяти за фундамент тезу про те, що нічого не має сенсу і всьому прийде кінець, можна припустити, що кожен має право робити що завгодно. Але ця теза відкриває таку вільність для деяких осіб що… добре, я й так знаю, що від того, що я пишу нічого не зміниться. Альтернативи все одно немає.
Хтось спитає, чому я приділяю увагу тому, що якомусь дурню може подобатися ця марність, але я нагадую один факт: той дурень, який витрачає життя на таке, це потенційний виборець, потенційно сусідньої держави, і його голос потенційно може дати шанс тому, кого він вважає гідним панувати в країні, приймати державні рішення. А кого може обрати той, хто інтелектуально на рівні не дуже розвиненої дитини?

Звичайно, якесь майбутнє звісно буде, але з кожним роком я все менше і менше маю бажання побачити його. Коли мені говорять, що треба щось робити для людей, я завжди питаю, чи достатньо ті люди культурні, освічені та мають гарну генетику, щоб для них хоч пальцями поворохнути. І скажу чесно, за часи спостерігання та спроб змінити щось, я побачив, що до культурної революції ще довго, і, можливо, саме вона поверне багатьох у кайдани нерівності, бо людина не стає культурною всередині через вказівки, вона повинна мати у мозку субстрат тієї культури, щоб вона була частиного нього. Але, бути культурним, бути спрямованим на інтелектуальну діяльність, на створення - це теж саме, як бути балериною, потрібен субстрат, кількість потрібних полей та підполей у головному мозку, що ще у просторіччі звуть талантом.