Немає гарних варіантів

Я вже двічі починав писати про свої побоювання щодо стратегії спалювання російської недержавної логістики — але так і не наважився опублікувати, що саме мене в ній непокоїть.

Частково, як у цьому не соромно зізнатися — через забобонне побоювання «накликати». Саме тому я й утримувався від ролі Кассандри, що пророкує світові розорення та голод.

На жаль, мої побоювання підтверджуються, плюс символічні «40 днів Зеленського» закінчилися — напевно, немає сенсу тримати в собі.

Мене тоді вразив і занепокоїв контраст між стратегією ударів по російській нафтянці — і по цих складах. Бо НПЗ — це дорогий і унікальний ресурс, без жодних застережень — подвійного призначення, а Вайлдберриз та Озони — це просто гігантські сараї з китайським ширпотребом.

Так, я знаю всі аргументи «за» щодо цих ударів, але мене продовжує турбувати думка, що, можливо, по них б’ють, бо це легка й очевидна мішень. Яка демонструє крихкість російської ППО та дає якісну телекартинку.

І при цьому — мене занепокоїла думка про те, куди веде ця дорога з взаємною ескалацією та руйнуванням складів цивільних товарів.

Так, я чудово знаю, що Україна цей «вид спорту» не вигадала і не почала першою — росіяни спалили нам масу цивільних об’єктів ще до того, як у нас з’явився бодай якийсь зрозумілий інструмент для удару у відповідь.

Але при цьому в кінці цього шляху, якщо така ескалація триватиме — лежить цілком натуральний голод. Просто виходячи з логіки такого підвищення ставок — якщо ми сьогодні підпалюємо склади з ганчір’ям, то чому б не підпалити склади з їжею? Тим паче росія ще коли взялася нищити українське зерно.

Тут я роблю логічну зупинку і переходжу до контраргументу.

Я поговорив з цього приводу з набагато більш обізнаною та воюючою людиною, і вона мені сказала, що війна — це безперервна низка поганих рішень.

Полювання на Вайлдберриз — цілком може бути одним із таких рішень. Поганих, але доступних Україні зараз. Таке рішення за везіння може змінити ситуацію на нашу користь. А якщо не пощастить — то навпаки.

Я прочитав кілька постів, де автор обурюється через удари по Вайлдберриз і задає у простір питання, чому українці просто не вб’ють колективного путіна або, зрештою, не зруйнують залізничну інфраструктуру. Це яскравий приклад того, як хороша людина не розуміє логіку сучасної війни.

Щодо ударів по російській еліті — це вкрай складно зробити, насправді.

Українська розвідка, попри те, що вона показала, що з нею треба рахуватися, зовсім не володіє всім необхідним набором технічних засобів, щоб відстежити конкретного людожера і дістати його хірургічно точним ударом.

Інформацію про «складні» цілі (тобто не величезні коробки Вайлдберриз) нам дають американці, а вони, уявіть собі, не готові постачати нам місцеперебування російських елітаріїв для їхнього масового (або навіть персонального) вбивства.

Другий момент — Україна поки що володіє вкрай скромним набором засобів ураження потенційних цілей. Повільна «дзижчалка» з 50 кг вибухівки — не проб’ється в бункер. Словом — ліквідація ворожої еліти ударами з небес доступна Ізраїлю з його унікальними ВПС, але не Україні.

Щодо залізничної мережі та тепловозів, то професійні залізничникі пояснюють шо для того, щоб по-справжньому вбити «залізку», потрібно мати тотальну перевагу в повітрі та можливість бомбити як під час Другої світової — багаторазовими нальотами, надважкими бомбами, перемелюючи навіть не колії, а сам ландшафт.

Інакше колія відновлюється за кілька діб, а тепловоз приїжджає замість розбитого — новий.

Срібної кулі, щоб разом убити головного вампіра, або ножа з вулканічного скла, щоб зарізати Короля Ночі, у нас немає. Щиро кажучи — їх ні в кого немає. Подивіться на війну Ізраїлю та США проти Ірану.

Тому доводиться вибирати з доволі обмеженого списку досить мерзенних рішень.