Прочитав у стрічці про Андрія Карпати та його бачення сучасної ШІ-нерівності. На його думку, людство зараз має доступ до ШІ на чотирьох щаблях.

1. Основна маса людства (75%) про ШІ в кращому випадку чула, але не має ані найменшого практичного уявлення про його можливості.
2. Ще десь 20+% мають доступ до безкоштовних сервісів початкового рівня і уявляють собі можливості ШІ як чогось, що відповідає на запитання і «допомагає».
3. І є 20 мільйонів професіоналів, які, здавалося б, стоять на найвищому рівні використання та розуміння. Саме вони зараз пишуть код промптами, а не руками.
4. Але Карпати виділяє ще й найвищий рівень, доступний взагалі крихітній кількості людей — за його прикидками, десь п’яти тисячам. Це, власне, розробники ШІ, причому радше не прикладники, що годують даними системи, а архітектори та дослідники, які розробляють нові концепції.

Ідея, яку висловлює Карпати — що поділ відбувається не за рівнем освіти та доходів, а радше за масштабом і зухвалістю поставлених перед собою завдань. Не можу, звісно, ні підтвердити, ні спростувати, сам-то я, дай боже, якщо на третьому рівні.

Я, власне, трохи про інше — яка, по суті, мала інтелектуальна еліта.

Я якось читав про часи наукової революції початку 20-го століття, коли була зламана парадигма класичної фізики і було винайдено квантовий та релятивістський підхід. Фізиків, здатних їх усвідомити і почати працювати всередині них, було ще менше. Три-чотири сотні вчених, ще й знайомих усіх через одне-два рукостискання. Сольвеївський конгрес у 1927-му відвідала всього 29 осіб (що дали світові в результаті 17 нобелівських лауреатів).

Зараз населення виросло, але візіонерів і великих вчених не сильно-то стало більше. І це побічно відповідає на запитання — навіщо нам справжній ШІ.

Для того щоб скомпенсувати і підсилити цю крихітну чисельність. Тому що з часів Ейнштейна і Планка наукові завдання багаторазово ускладнилися. А умів, здатних їх вирішити, не так щоб і додалося.