Сьогодні дізнався, що в Речі Посполитій (а до неї у ВКЛ та Польському королівстві) для міст і містечок існував особливий королівський привілей (який отримували як винагороду або купували як патент), що забороняв євреям жити та торгувати там.

Але при цьому рівною мірою існував і зворотний привілей — заборона християнам жити та торгувати на території єврейських кварталів і містечок.

Але це все виявилося лише зав’язкою історії.

З’ясувалося, що юридична система Речі Посполитої була зіткана з протиріч: у той час, коли королівські міста намагалися витіснити єврейських купців, що підривали монополію цехів, магнатські (ті, що належали феодалу) міста, навпаки, намагалися закликати євреїв до себе. Не через толерантність, а суто з причини економічної вигоди — магнати збирали податки, і чим більше економічно активного населення жило на їхніх землях…

Більше того, навіть міста із забороною проживання євреїв у реальності не були абсолютно юденфрай. Міська влада не поширювалася на особливі зони — «юридики». Це були землі, що не належали до муніципального управління, і власники мали право там оселяти тих, кого вважали за потрібне.

Ця історія ще раз показує, наскільки гуманнішою виходить політична система зі слабкою центральною владою та внутрішньою конкуренцією між акторами. У ній набагато важче влаштувати повноцінні етнічні чистки. Локальні погроми та вигнання, як і раніше, можливі, але тотальними, як у самодержавних державах, чистки не стають.