Мені пояснили, звідки в Нобелівського комітету пристрасть до нагородження премією миру не конкретних людей, а організацій чи навіть керівних чиновників цих організацій.

Зверніть увагу, що у випадку з науковими дослідженнями, які визнають гідними Нобелівської премії, нагороджуються саме цілком визначені особистості, а не інститути чи лабораторії, що брали участь у відкритті.

Чому з премією миру все інакше?

Справа, мабуть, у специфіці номінації: премія миру сприймається суспільством як така, що вручається буквально живому святому.

І це проблема для тих, хто видає премію — знайти святого і перевірити його святість украй складно. Через короткий час після вручення може надійти інформація про те, що святість під питанням.

Про Матір Терезу пам’ятаєте? Вона отримала премію наприкінці 1970-х, а через 15 років стало відомо про всілякі дуже похмурі практики, пов’язані з її хоспісами та притулками. І ніхто твердо не знає, наскільки її благі справи перевищували її ж помилки та провини.

Або свіжіший приклад: прем’єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед. У 2019 році він отримав премію миру за врегулювання прикордонного конфлікту, а вже у 2020 році розв’язав кровопролитну громадянську війну в регіоні Тиграй.

А Нобелівський комітет, виходить, мав усе це знати заздалегідь. Але він не може цього знати напевно. І тому йому простіше вкотре видати премію Червоному Хресту.