Я тут пару днів тому замислився, якому персонажу світової літератури (чи кінематографії) можна уподібнити путіна. Ну, те, що це має бути лиходій — питань немає, тут, як на мене, вже навіть більша частина зетників переконалася. Але лиходіїв багато, а мені б хотілося все-таки з’ясувати конкретно кого з них путін відіграє.

Пішов на уклін до ШІ, і він мені серед іншого видав дуже продуктивний варіант:

Саруман Білий.

Зачекайте кричати «ні», придивіться ще раз.

  1. Еволюція персонажа — Саруман починає ніби навіть хорошим, але з глибоко внутрішніх причин кораптітся (ні, використання палантира тут не основна причина). І на певному етапі починає вважати, що все те, що йому доручили зберігати — неважливі й дурні дрібниці. Якими можна пожертвувати заради порядку, влади та місця в історії.

Для путіна аналогом траєкторії Сарумана буде поступове позбавлення від усіх прикмет російської демократії та старт великої фронтальної війни.

  1. Схожість ідеологій. Саруман адже теж технократ технократич. Людей він вважає лайном і сволотою, а довіряти схильний або власним креатурам (у прямому сенсі цього слова), або механізмам, залізу та каменю.

Порівняйте з путіним — його правління систематично заперечує ініціативу знизу. Його держава має бути машиною, керованою особисто йому вірними людьми.

  1. «Голос Сарумана». Одним із найсильніших засобів нинішньої російської влади є пропаганда, підкуп, «активні заходи». Все те, що Саруман проробляв із сусіднім Роханом, перетворивши волелюбних вершників на апатичну провінцію.

  2. Сприйняття світу через оптику сили та агресії. Для Сарумана гобіти та енти не можуть бути силами історії — вони занадто для цього (каламбур) слабкі. Він мислить навколишній світ ареною гри найвеличніших геополітиків, до яких, зрозуміло, зараховує себе.

Додаткової схожості персонажам додають і властивості характеру. Знаменита путінська мстивість чудово читається і в діях Сарумана.

У книзі (але не у фільмі) після знищення Ізенґарду та загибелі оркської армії скинутого Сарумана просто відпускають разом із Ґрімою на всі чотири бокі. І він із усіх можливих варіантів свого майбутнього обирає помсту — їде в Шир і влаштовує там із гобітського аграрного раю тоталітарний адок. Ніякої виразної потреби, крім бажання «показати їм усім!», у нього для цього немає.

Тож гобітам, що повернулися з великої війни, доводиться ще раз, на біс, його перемагати і вичищати свій дім від його підручних. Гине Саруман, втім, від удару презирливого ним Ґріми Гнилоуста…

Іронія полягає в тому, що найвеличнішого геополітика два рази поспіль перемагають абсолютно позбавлені геополітичних амбіцій гобіти (у союзі з такими ж аполітичними ентами). А вбиває взагалі холуй, зрадник і шпигун.