Почав скаржитися ШІ, що втратив, мовляв, здатність до занурення в художні твори — те, що американці звуть suspend disbelief.

Він мене наче почав заспокоювати, але якось так вивернув розмову, що я став розповідати про те, що дивився останніми роками — попри цю саму втрату.

І виявилося, що не все так і сумно. Так, мої перегляди не такі передбачувані, як у середньостатистичного глядача, але загалом — я поки не безнадійний.