Заходить тут у мій дохлий ЖЖ один російський коментатор із тамтешньої «охраноти». І пише, зрозуміло, гидоти.

І зовсім, вочевидь, не розуміє, що ці гидоти ніяк не стосуються ні мене, ні України.

Їх використання характеризує саме його — того, хто приносить їх до мого порогу. І навіть, можливо, не його персонально, а його сторону як таку. Бо він усе це брудне сміття не вигадує сам, а десь акуратно підбирає у відповідних місцях, чекає, поки можна буде його принести й продемонструвати мені.

Приклад: пару днів тому написав я зовсім не видатний пост про те, що вичитав у коментарях до свого посту дворічної давнини. І про те, що, погоджуючись на велику війну нібито заради безпеки, росіяни не те що її не отримали, а втратили на роки. І це відчують їхні діти.

Він ухопився за слово «діти» і не знайшов нічого розумнішого, як процитувати мені якийсь російський смітник, що писав (англійською, щоб усе по-дорослому) про те, що не просто українських дітей відправляють у Європу в сексуальне рабство та «на органи», а робиться це все під егідою української влади, яка ще собі дозволяє щось там говорити про російських солдатів, «які нібито викрадають і завдають шкоди українським дітям, чому немає жодних доказів».

Це, прошу зауважити, все одним абзацом (написаним, ясна річ, ще чотири роки тому, коли проти fутіна і бєлової порушили кримінальні справи за викрадення та промивання мізків українським дітям).

Власне, якби йому справді було хоч якесь діло до українських дітей — він би написав щось своїми словами, а не процитував шматок старої методички. Але ні — знайшов ключове слово, відпрацював за скриптом. За максимально брудним скриптом.

Така поведінка одразу демонструє слабкість позиції — адже ніщо не заважало вставити «свою правду» якось більш цивільно, не тягнути в розмову цю брудну і стару брехню.

Але, здається, вони вже навіть не стараються — «химеру совісті» давно подолано, залишається тільки рутина, методичне виконання методички.