Уявімо собі, що путін та його оточення вирішують узяти в російських громадян «недобровільну позику» — просто вилучивши всі банківські заощадження населення. Чи вдасться це?

Інтуїтивна відповідь напрошується сама собою: а що взагалі може йому завадити? Держава авторитарна, судів немає, силовики є, телевізор працює. Однак така відповідь не враховує ключової речі: успіх подібної операції залежить зовсім не від бажання Путіна отримати гроші на війну. Він залежить від стійкості та інерції системи, яку ця операція неминуче ламає.

По-перше, таку конфіскацію неможливо провести «за одну ніч». Це не валютні обмеження і не заборона окремих операцій, які можна запровадити указом і підкріпити інструкціями центробанку. Йдеться про зміну прав власності, про масове списання коштів, про перебудову бухгалтерії, звітності, IT-систем банків. Такий крок потребує підготовки — а будь-яка підготовка у фінансовій системі неминуче виходить назовні.

І щойно це стає відомо, починається забіг до банків. Не «паніка» і не «емоційна реакція», а цілком раціональна поведінка: забрати гроші раніше, ніж їх заберуть примусово. На відміну від валютних обмежень 2022 року, тут не можна просто «закрити вихід»: гроші вже лежать на рахунках, і затримка навіть на кілька днів здатна перетворити операцію з вилучення коштів на системну банківську кризу. Банківська система тримається не на силі, а на рутині та довірі — і саме рутину така акція ламає першою.

По-друге, вклади в росії розподілені вкрай нерівномірно. Більшість громадян узагалі не має заощаджень, а багато хто живе в борг. Тому часто лунає ідея: мовляв, достатньо конфіскувати вклади «понад мільйон», і основна маса населення або не постраждає, або навіть зрадіє — «прижали багатіїв».

Але проблема в тому, що ці «багатії» — не середній клас і не міфічні олігархи. Це чиновництво, спецслужби, військові, управлінський шар системи. Люди, на яких тримається виконання наказів, адміністрування насильства і повсякденне функціонування держави. Конфіскація вкладів — це удар не по абстрактних заможних, а по внутрішньому класу управління режимом.

Так, путін здатен ризикнути. Але тут, схоже, ризик непропорційний вигоді: він підриває лояльність саме тих груп, від яких залежить стійкість влади, і робить це заради разового фінансового ефекту. І відбувається цей ризик під час війни — коли наслідки ризикованих рішень можуть виявитися абсолютно… різними. Заколот Пригожина пам’ятаєте? Це ж теж був ризик, який реалізувався.

По-третє, навіть якщо уявити, що операція пройшла «успішно» і гроші громадян одномоментно перекочували з банків до кишені держави, на цьому історія не закінчується. Зробивши коло, ті самі гроші знову пропонуються тим самим громадянам — уже у вигляді «плати за кров»: контрактів, компенсацій, виплат родинам загиблих.

Але тепер умови радикально змінюються. Довіра до банківської системи зруйнована, довіра до безготівкового рубля підірвана, заощадження йдуть у готівку, валюту й тінь. Щоб купити ту саму лояльність і готовність ризикувати життям, державі доводиться платити більше. Значно більше. Розміри виплат злітають у небеса, інфляція прискорюється, девальвація стає хронічною. Держава отримує гроші один раз — а за наслідки розплачується постійно.

Історія знає подібні конфіскаційні реформи: від «обнулення» вкладів і грошових реформ у СРСР до заморожування рахунків і примусових позик в інших країнах. Загальний підсумок у них майже завжди один: короткострокове полегшення бюджету ціною довгострокового руйнування фінансової системи та соціального контракту.

Саме тому авторитарні режими зазвичай обирають інші інструменти: інфляцію, приховані податки, емісію, примусові збори, «добровільно-примусові» облігації. Ці методи менш помітні, менш вибухонебезпечні й дозволяють розтягнути вилучення ресурсів у часі.

Отже, конфіскація вкладів — це не джерело грошей і не «радикальне розв’язання проблеми». Це спосіб прискореного саморуйнування фінансової та управлінської системи. Влада, яка наважується на такий крок, фактично визнає: інших інструментів у неї вже не залишилося — і платити за це визнання їй доведеться значно дорожче, ніж вона розраховує.