Христос поправ смертію смерть, а ти поправ бруднезну форму. У неї доба, щоб висохнути, у тебе, щоб виспатись. Але сон не йде, бо якось тривожно без виходів і приходів.

І ти сидиш, наминаєш тіло Христове, з’їдаєш білі верхівочки, як в дитинстві. Хоча, в дитинстві було смачніше. Кажуть в “Сільпо” продають самі тільки верхівочки, але чи правда, чи ні, не знаєш - “Сільпо” далеко. Кажуть, що він казав любити ближніх своїх, але чи правда, чи ні, не знаєш - ближні далеко.

Бабуся, із крайньої хати, в якої ще майже цілий дах (у хати, не у бабусі, бабуся, як раз точно з привітом, інакше давно б вже виїхала), сказала зранку, що Христос знов воскрес. Сказала неначе для нього якийсь подвиг воскреснути в дві тисячі двадцять п’ятий раз.

І от ти думаєш: легко бути героєм, коли ти в режимі бога. А спробуй зійти на Голгофу, чи штурмонути посадку, чи зачистити село, коли точно знаєш, що не засейвився. Як Паша, як Валера, як Юля, як Антон, як, як, як, як…

Як казав Христос, не мир він приніс, а меч. Ти ж несеш в руках п’ятдесят кілограмів попраної Христом смерті, заряджаєш їх в гармату і чекаєш. І чекають тисячі таких самих, як ти, зі смертю в стволі.

00:01

Христос воскрес вчора. Сьогодні ж, за всіх, хто не воскресне - вогонь.

#всякі_тексти