Одного разу до брам Едему, чи-то до воріт Вальгалли,
Чи ще до якогось Елізіуму із сотень небесних раїв,
Прийде Він. У скляному пікселі. Втомлений і кульгавий.
Прямо із першого свого бою, а може зі ста боїв.

Його зустрінуть як рідного, посадять на місце почесне,
По праву руку від Одіна, за пазуху до Христа.
Підніме у славні кухлі меду воїнство все небесне:
“Ми так давно на Тебе чекали, і врешті цей день настав!”

Він скаже: “Дівчата, хлопці, мабуть це якась помилка.
Служив я простим солдатом, загинув також як всі.
Можливо внизу й припишуть якогось хреста чи зірку,
Але то пусте коли вже есі я на небесі”.

І скаже йому на вушко, Бандера, Перун чи Аґні,
Чи інший, у кого він вірив, й про кого співав пісні:
“Немає помилки, друже, так сталось, що ти - Останній,
Хто згинув за Батьківщину, у бісовій цій війні”.

#всякі_тексти