Булгакова обговорювати легко й весело. Але в чому справді полягає особливість російської душі, так це в тому, що щонайменше четверо акторів безумовно великого фільму Марка Захарова «Убити Дракона», кожну фразу в якому можна вважати критикою путінського режиму, у наш час стали зетниками.

• Віктор Раков — Генріх. Підписав звернення на підтримку початку війни, допомагав російським військовим і виступав перед ними; згодом побажав, «щоб ми перемогли».
• Анна Фроловцева — економка. Прямо заявила: «Ми маємо рацію», підтримала дії Росії, надсилала допомогу та придбала обладнання для російського батальйону.
• Іван Агапов — один із ковалів. Неодноразово їздив на окуповані території та говорив: «Які ж ми загарбники?», стверджуючи, що російських артистів там чекають.
• Леонід Громов — епізодична роль. Звернувся до російських військових зі словами: «Повертайтеся з перемогою. І бийте їх, хлопці!»

Російська культура має право вважатися великою, просто ця максима в будь-який історичний момент перечіплюється об дріб’язкову, сварливу, огидну російську душу. А, як відомо з російських історичних анекдотів, ложка лайна здатна перетворити будь-яку бочку меду на велику бочку великої російської культури.

Інбіфо: пам’ятник прибрали правильно. Вважати Булгакова великим я вважаю дурістю, але він був хорошим письменником і звичайною людиною свого часу. Це я пишу, щоб надто активно не репостили.