Делосперма
Якщо ви, прочитавши таке, нашорошили вуха, хитро примружили очі і відкрили рота, щоб висловити зачудування дивним сороміцьким словом, то ви прибрали типового вигляду мого дачного сусіди. Бо це його, поважного підполковника похилого віку, я постійно виводжу з душевної рівноваги бозна-якими назвами своїх улюблених квіточок. Та хіба ж я винувата, як ботаніки з назвами такого накрутили, що пристойному пенсіонеру й до рота встидно взяти? А ми якраз з його дружиною таки трохи здвинуті на квітковій темі і постійно бігаємо до спільної огорожі, де й обмінюємося враженнями, інформацією та самими квітами. Оті всілякі остеоспермуми, еректуси, гімнокаліціуми та калізії хоча б не так часто звучать, а от з делоспермою ми носимося частенько, бо і вид її в мене не один, і дуже ж таки цікава рослинка, та ще й проблеми з нею бувають. Тож скільки б не насміхався сусіда, як би не задирав брови на голову, а окуляри на носа - щоб влучніше свердлити нас з сусідкою пронизливим поглядом, - “делосперма” над нашими ділянками звучить часто, і звучить гордо.

А чого б їй і не звучати? Чи ж воне не прегарне, не премиле? Яскраво-зелений весь рік, а після морозів - майже буряковий, килимок, завжди свіжий, привабливий! З жовтими квітами - то делосперма Дешампса, на її зимовому фоні світлі крокуси та галантуси просто сяють, хоча опинилися вони там не так щоб продумано.
У делосперми Купера квіти бузкові, і хоч вони набагато більші та квітнуть майже до морозів, килимок у неї не такий яскраво-зелений. Поки що дивлюсь на неї спокійно, не верещу з захвату, як з тої Дешампса.
Третій вид, “Файєр Глоу” - помер за рік з незрозумілих причин. Іноді на килимках делосперм з’являються кола якоїсь гнилі і, поки їх виявиш, уже пізно щось робити, та й незрозуміло, чим обробляти, якось не зустрічала фітопатологічної літератури по цій культурі. Якщо киломок доволі великий, залишається достатньо стебел і все швидко заростає. Але тут наче не було помітно тієї хвороби.
Четвертий вид - помаранчеві сонечка на тоненьких ніжках, найгарніший, ще й буйно квітне до морозів - поки що без назви, і він теж завдав мені жару і, боюсь, завдасть іще. То воно помирало два роки на кам’янистій гірці, де взагалі-то всі сукуленти почувають себе прекрасно, поки не померло майже повністю. Навесні я психонула та й запхала ті жалюгідні залишки куди попало, все’дно помре, а воно як давай там перти, як давай цвісти! А його ж там не видно, та й не місце! Пересадила на перший план. Воно продовжило буяти, а я радіти.
Ага. На днях поїхала на дачу, глянути, як там що, овочів з підполу набрати… Стоять мої квіти наполовину у воді! Делосперма у воді з головою, а це ж смерть для суккулентів! Лід-бо снизу, воді нікуди подітись… У нас південь, такого жахіття майже ніколи не буває, а от як тільки опинилась делосперма на реанімації - то й нна!
Не захотіла, значить, на гірці рости, от тепер і думай: виживе, ні?