Коли одеситам марудно, то вони йдуть на Староконячий базар. Коли гості міста натішаться туристичними принадами Сходів і Приморського бульвару, то їх теж несе до Староконки. Ні, не на той офіційний курник за парканом, а на сонму навколишніх вуличок, які по вихідних наливаються крамом продавцями та відвідувачами. Слухав сьогодні діалог: “ - Может хватит с нас етого рьінка, мьі ничего не увидели, идем на море! - Мьі еще не все посмотрели!”
Так, Староконка вже далеко не така як раніше, але як завше російськомовна. І різнобарвна як веселка на виданні. Ось молодик років сімнадцяти відповідально вдумливо вибирає відеокасети із минулого сторіччя, маючі у торбині прикуплений рарітетний Хітачі. А навпроти під Цоя якісь дівчата прикупили китайських прикрас з часів, коли усі вірили що то Італія. А тут чолов’яга вічного віку із поглядом підтоптаного Сенеки великодушно пропонує: - Берите, не пожалеете!
Само собою, приймаю виклик і вкидую провокацію - “ Если я возьму, то пожалеете вьі, так как вот прямо немедленно лишили себя основьі товаро-денежньіх отношений, то есть денег, отдавая товар в подарок!
“ - Что вьі, милейший, как раз сегодня день для подарков, вьі дарите мне деньги, а я вам дарю подарок, и кто то из нас будет довольньім потому что мне ничего не жалко за ваши деньги!”
Так, на Староконці можна купити за гроші все, навіть гроші будь яких часів і народів, але не те за чим приходив. Бо тоді як людина прийде сюди наступного тижня, якщо вона бажане купить сьогодні? На тому і стоїть всесвітня Староконська торгівля…