Оце мені для створення датчика знадобилася скляна трубка сорок-п’ятдесят міліметрів у діаметрі. Знайти готову не вдалося. Але надивився в інеті відосиків, як із пляшок роблять усілякі причандала, відрізаючи дно чи горловину. За пару тижнів знайшов пляшечку. До речі таких в продажу практично нема, бо уся наливайка у пляшках від шестидесяти мм. Технологічно все зрозуміло і просто - ріжемо склорізом два кілечка знизу та зверху і пхаємо у воду. Та щось пішло у цьому закутку всесвіту не так. У якій би комбінації пляшка не занурювалася - холодне у гаряче, гаряче у холодне, окроп, морозилка, все на марне! Нічого відвалюватись категорично не бажає, ні низ, ні верх! Суперміць цього скла вражає. Мабуть треба шукати іншу пляшку.
Не залишає відчуття, що щось грається зі мною у вічну гру перевертня і якщо я б шукав суперміцну пляшку, то усі знайдені розсипалися від першого дотику. )).