Витоки Руської церкви. Альтернативні версії (частина 6)

     ✦ ✦ ✦
     ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аналіз альтернативних концепцій становлення Руської церкви дозволяє підбити підсумки та сформулювати кілька фундаментальних тез:

     1. Політична зумовленість реформи
“Болгарська” теорія, або концепція Охридської юрисдикції, переводить події 988 року з площини суто релігійного просвітництва у вимір великої геополітики. Запровадження Володимиром Великим слов’яномовного церковного устрою, пов’язаного з незалежним Болгарським патріархатом, постає не просто як духовний крок, а як витончена дипломатична відповідь Візантії. Це дозволило Володимиру формально виконати умови союзу з базилевсом, але водночас уберегло його від прямого втягнення в політичну та релігійну орбіту Константинополя.

     2. Еволюційність, а не раптовість
Версія про реформу Володимиром вже наявної Київської церкви, тобто модель до-володимирового християнства, руйнує міф про хрещення Русі з нуля. Договір князя Ігоря 944 року та соборний статус церкви святого Іллі доводять існування розвиненої церковно-канонічної структури задовго до 988 року. Найімовірніше, ця рання церква розвивалася в річищі слов’янської, а саме болгарської, традиції, що й забезпечило стрімкий мовно-літературний злет Києва без тривалого періоду еллінізації.

     3. Тривала боротьба канонічних орієнтацій
Перехід під омофор Константинополя у 1039 році не був стабільним чи органічним процесом. Протягом усього XI століття всередині давньоруської еліти тривала безкомпромісна боротьба між “проконстантинопольським”, “західним”, тобто римським, та “проболгарським” крилами. При цьому саме “проболгарська” фракція послідовно виступала за повну окремішність місцевої церкви та її канонічну непідвладність як Константинополю, так і Риму. Міжусобиця синів Володимира й трагедія Бориса і Гліба, сміливий реванш Ярослава Мудрого з поставленням Іларіона у 1051 році, а також протилежні прагнення Ярославичів – Ізяслава та Святослава – переконливо свідчать, що виборювання такої незалежності було одним із провідних напрямків становлення Руської церкви.

     4. Історіографічна зачистка
Сучасне панування “візантійської” версії є наслідком політичної перемоги проконстантинопольської партії (зокрема, за князя Всеволода Ярославича) та знищення Першого Болгарського царства у 1018 році. Прихід грецьких митрополитів супроводжувався канонічною та текстологічною ревізією літописів. “Змова мовчання” візантійських джерел та переосвячення Десятинної церкви у 1039 році є головними маркерами цієї масштабної ідеологічної перебудови, яка на століття приховала справжні слов’янські витоки Київської кафедри.