Проста руська мова

Люди, які бодай трохи цікавляться історією та лінгвістикою, чули, звичайно, такий термін, як “проста мова” (“проста руська мова”), стосовно періоду XVI–XVIII століть. Інколи можна зустріти твердження, що визначення “проста” в ньому означає примітивну мову неписьменних селян.

Насправді це зовсім не так. Поняття “проста мова” означало “не сакральна” (“не священна”).

У середньовічній та ранньомодерній Європі панувала ідея, що розмовляти з Богом та писати релігійні тексти можна лише мовами, якими було зроблено напис на Хресті Господньому: латиною, грецькою та гебрайською (давньоєврейською). На тих територіях православного світу, де літургійною мовою була церковнослов’янська, її також підносили до аналогічного канонічного статусу. Усі ці чотири мови вважалися “ієратичними” (священними), незмінними й очищеними від побутового бруду.

Слово “проста” у тогочасному контексті латиною перекладалося як vulgaris (народна, загальновживана). Сакральна мова обслуговувала вертикаль “Людина – Бог”, а “проста мова” функціонувала в горизонталі “Людина – Людина”.

І коли релігійні тексти починали перекладати “простою мовою” (найвідоміший приклад – Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 рр.), автори у передмові чітко пояснювали: вони роблять це “для ліпшого вирозуміння люду християнського”. Тобто Святе Письмо свідомо перекладали з сакральної мови на несакральну, щоб зміст догматів дійшов до звичайних вірян, які не розуміли церковнослов’янської.

Ті ж самі процеси відбувалися і в католицькому та протестантському світі Європи в епоху Реформації та Контрреформації. Там роль “сакральної” мови виконувала латина, а роль “простої мови” – місцеві народні мови (lingua vulgaris): німецька, французька, англійська, польська тощо. І хоча спочатку Католицька церква наполягала на непорушному, сакральному статусі латинської мови як мови науки, теології та права, проте, програючи інформаційну та ідеологічну війну протестантам, католики також змушені були створювати якісні релігійні та полемічні тексти національними “простими” мовами.