Стосовно російської історії

Коли у XVIII столітті Росія увійшла до європейського простору, її еліта збагнула: аби гармонійно інтегруватися та узаконити свою присутність згідно з новими трендами націєтворення, необхідно обґрунтувати власну легітимність. Тож імперську історію почали конструювати як суто російську національну.

Швейцарсько-австрійський історик Андреас Каппелер зазначає: прагнучи стати “своїми” на Заході, росіяни запозичили європейські ідеї, вибудували власний історичний наратив та змінили свій погляд на Схід. Тогочасні російські науковці навчили владу й суспільство сприймати імперію як національну державу, переконавши загал, що цей неосяжний, але мозаїчний імперський простір є винятково російським. Для того, щоб склеїти цю мозаїку, було сконструйовано нові філологію та етнографію, які остаточно закріпили образ росіянина як слов’янина та православного. Зрештою, у працях істориків XIX століття “історія багатонаціональної Російської імперії перетворилася на історію російську”.